Скоропад - Роман Григорович Купчинський

дуже-дуже прибільшив, Бо вихвалив старого друга, Так ніби це моя заслуга, Що ворог плян свій залишив. А заслужилося багато, І кожний воював завзято, І кожний курдів там водив. Між ними Букш Бей друг наш давній, На жаль, сьогодні неприявний, Бо десь у тундрі заблудив. Спасибі вам за терпеливість. Я ручу словом за правдивість, Розповідав так, як було.» Тут Свідер вколо поклонився, На знак, що звіт його скінчився. Та враз на залі загуло: — «Кажи! Кажи! Ми хочем далі!» — «Показуй другий бік медалі!» — «Як ти дістався в Курдистан?!» — «Які там коні?» — це Лелека. — «Чи від дівчат є небезпека? — Це Буц, стрілецький донжуан. — «Дозвольте, друзі! — крикнув Свідер — Даремно робите гармідер. Даремний був би навіть спір. Чим іншим час собі скоротим. Продовження лишім напотім, Скажімо — на наступний Збір!» — «Ні! Ні! Ми хочемо сьогодні!» — Лунали голоси народні. — «Свідерку. Друже. Продовжай!» Та Свідер тільки усміхався, А як і словом обізвався, Казав коротко: — «Ні, і край!» Тут Скоропад моргнув бровою. — «Лишіть ви Свідра у спокою, Бо він вам послуху не дасть. Не домагайтеся нагально. Хай буде так, евентуальне: На другім Зборі — друга часть!» Хтось там почіхався за вухом, Хтось трохи ще перечив глухо, Вкінці затихли голоси. Усі неначе посумніли, А що вже дещо зголодніли, Взялись до чарки й ковбаси. Відома річ, що ці дві страви Вигладжують усякі справи. Вернувся добрий настрій знов. Та враз Лелека: — «За хвилинку Почуєм радісну новинку. Спиніть на мить потік розмов!» «Остроги» Канцлер, брат Добриня, Пергамен жовтий з торби вийняв, Вп'ялив у нього гострий зір І всім оповістив святочно: — «Сьогодні, о четвертій, точно, Відбудеться Великий Збір!» Хоч кожний знав, що Збір цей буде, Всім радісно дихнули груди І світло блиснуло в очах. Ось Канцлер знов їх запровадив В Пісочну, Веринь і Розвадів… Бурхливі дні… Юнацький шлях… Пройшов обід і пообіддя. Підпер з нас кожний підборіддя І у минуле вислав зір. Нарешті жданний час прилинув: Четверту вибило годину. Великий Збір! Великий Збір!.. Окличник «Л. 3. О.» Ревуха, Що як гукав — боліли вуха, Узяв у ліву руку щит, Залізний, на краях пригнутий, Стрілецькими майстрами кутий, Що мав, немов би серця вид. Довкола мав краски Закону. Це краску чорну і червону. Червона: радість, ярий дух, Готовість жертви і відвага. А чорна: сталість, ум, повага І слово сильне, як обух. Такий то щит грізний і красний Узяв Окличник громогласний, Світлицю обійшов кругом І стукнув щитом до підлоги: — «Лицарство Залізної Остроги! Ввійди у свій хором!!» І двічі так гукав Ревуха, І двічі не було ні духа, Світлиця лиш пуста гула. Аж як утретє зазив крикнув, То хтось за двері легко смикнув І клямка голос подала. Розкрилися навстіж подвої І серед тишини глухої В світлицю плавко увійшов Лелека, Обрядник «Остроги». Кійком застукав до підлоги І дзвінко сповістив: «Готов!» На гасло