Скоропад - Роман Григорович Купчинський

То можна «Вгорщина» й «Врагвай». Ішла балачка про культуру: Малярство і літературу, Про музику, театр і спів. Що книжка вже іде сотнями, Що образ купить хтось часами, Вкінці згадали й про творців. Що всі їх дуже поважають, По смерті свята їм справляють, Не раз до ранньої зорі. А промовляють там народні Улюбленці, також голодні: Поети, вчені, малярі. Прийшов до слова лицар Витик, Не так знавець, як гострий критик, Що був відомий з різних схизм. — «Старе — нудне, а то й мізерне. Я признаю лише модерне. А передовсім — футуризм. Чи можна мертвопетлювання, Бензинодимнії дерзання Замкнуть в поезію свою?! А футурист замкнув вітражем, Опсихоложеним пейзажем: Сте-клю-влю-плю-скую-ую! Коли про музику в нас мова, То найгарніша чвертьтонова. Це музика прийдешніх днів. Ті багатющі дисонанси Витворюють такі нюанси, Що сам Бетговен би здурнів!» Ех, піднялася веремія. Римпола викрикав, аж піяв: «Абсурд і спекуляція!» Римар казився: — «Декаденти! Заборонить експерименти!» А більшість Збору: — «Рація!» Добриня вирішив цю справу, Всім на добро, собі на славу: — «В нас, милі браття, воля є. І кожний може так писати, Компонувати, малювати, Як відчуває, чи вдає!» Новіна, серед передишки, Спитав: — «Якої, браття, книжки Найбільше треба нам від літ?» Одні казали — про природу, А другі — про життя народу, А треті — про заморський світ. — «Ніхто з вас не вгадав панове!» — «То сам скажи нам, пустослове! А може дуриш?!» — «Не скажу! Одно: такі книжки є в світі, Та ми сліпі, чи гордовиті, Не заглядаємо в чужу!..» Великий Комтур бачив зразу, Що тут не тяжко за образу, Зробив рукою тиші знак: — «Нам треба покріпити нерви. Дам двадцятьп'ять хвилин перерви! Чи згідні ви?» А всі: «Так-так!» Збір по перерві продовжався. Ніхто з ніким вже не змагався, Бо Комтур зразу заповів: — «Пройшли вже справи різнородні, Тож проголошую сьогодні Вибиванку на лицарів! Тепер просім лицарські дами, Щоб увійшли і разом з нами На святі свідками були!» Розкрились двері й за хвилину Жінки, що ждали вже з годину, На залю радісно вплили. Не проминуло й чверть години, А вже гарніші половини Зробили між собою лад. Тоді Окличник кликав гучно Лицарських джурів поазбучно, А Обрядник ставляв у ряд. Великий Канцлер мав промову Про їх хвилину вийняткову, Про обов'язки і права. Про лихо до добра подібне, Про серце, що в житті потрібне, Та потрібніша голова. Як тільки він скінчив поуку, Великий Комтур меч взяв в руку І висунувся на чоло. А Писар голосом набожним Відчитував при джурі кожнім Його лицарське порекло. З них кожний, трему поборовши І кілька кроків підійшовши, Клякав з нахиленим плечем. Великий Комтур бив три рази, Казав: — «Будь лицарем без скази!» А Збір співав: «Вдаряй мечем». І так ішли один за одним, Вибивані мечем холодним І теплим серцем. Диво див! Усі із цього вийшли ціло,