Скоропад - Роман Григорович Купчинський

те лицарські джури Ввійшли рівненько, як по шнурі І поставали коло стін. За ними лицарі шановні, Достоїнства й поваги повні, В киреях чорних, до колін. З них кожна мала герб Закону: Острогу вишиту, червону На лівій стороні грудей, Де джерело живої крови Для існування і любови І для чеснот і для ідей. Як лицарів пройшла громада, То рушила Велика Рада: Окличник, Обрядник, Скарбник, Господар, Писар і Підчаший І Канцлер — рангою найстарший, Стиліст, оратор і правник. За Радою достойним кроком, Не глипнувши набік і оком, Два Комтури Малі ішли. В киреях по кістки, розкритих І багряницею обшитих, В руках інсиґнії несли. Один ніс меч, важкий, двобокий, Три лікті довгий, пів широкий, А другий кований шолом. Що перше: честь і бойовничість, Що друге: спокій, таємничість І обережність перед злом. Минули лицарів громаду, Минули теж Велику Раду І стали на місцях своїх. Шолом і меч на стіл поклали І в двері зір свій спрямували, Ждучи найпершого з усіх. А перший той — сльоза-людина, На стоп'ять відсотків мужчина І бойовик і дипломат, Оспіваний в піснях стрілецьких, Відомий з чинів молодецьких — Великий Комтур Скоропад. Ввійшов. Кирея теж розкрита, Червоним атласом підшита, В руках тисова булава. На ній острога — гін до чину. Над нею вуса йшли вдолину, А вгору підійшла брова. Ввійшов. Поглянув доокола… Бадьорі очі, ясні чола, Спинився віддих, шепіт стих. Великий Комтур рушив далі, Минув старшин на краю залі І став між Комтурів Малих. Лелека знов кийком постукав І струнко стати всіх спонукав. Застигли і лице і зір… Тоді махнув над головою Великий Комтур булавою І мовив: — «Відкриваю Збір!» І враз аж вікна задзвеніли, А далі стрясся замок цілий Від підземелля до даху. Це все лицарство, скільки змоги, Гукнуло грімко гимн «Остроги»: «Не сміє бути в нас страху». Як пісня лиш прогомоніла, То приступили всі до діла, Брат Писар за папери сів. І почались звичайні збори, Де хтось читає, хтось говорить, А хтось притакує без слів. Була одна мала різниця: Все швидко йшло. Що й не дивниця, Бо крісел в залі не було, Крім секретарського одного. Тому, а може мимо того Від різних квестій аж гуло. Спершу ішли поточні справи: Проекти зміни, чи направи, (Бо інші стали вже часи). А потім вже пішла повчальна Дискусія «національна», Палка й на різні голоси. В дискусії підніс Новіна, Що фрази: «Ненька-Україна» І «Краще Завтра» — трафарет. А хто їх уживає стало — На день, на два — до криміналу, Чи то політик, чи поет. Нікандер, муж глибоковчений, Казав, що теж «великий геній» Не має сенсу, тільки гук. Бо раз, хтось геній, то великий, А ті всі славословні крики — Одна із примітивних штук. І про правопис говорили, Щоб мовознавці наші милі Хаосові поклали край. Між іншим, мусить бути зміна: Коли вживаємо «Вкраїна»,