Скоропад - Роман Григорович Купчинський

Зулейка трохи здивувалась: — «Я з вами?! Ох, не сподівалась! Та раз ви просите — іду. Провадьте! Ви в своєму домі, То певно добре вам відомі Усі закутини саду.» Була в однім куті криничка, Поросла мохом, невеличка, Із традиційним журавлем. Колись там з неї брали воду Для квітників чи для городу, Тепер дрімала під кущем. Туди отець ісламську мавку Повів і посадив на лавку, А сам на камені присів. — «Я дуже вас перепрашаю, Що дещо скажу, запитаю. Та то буде лиш кілька слів». — «Питайтеся, прошу ласкаво. Мені поправді і цікаво, Яких ви хочете новин». — «Скажіть, подумавши хвилину, Чи ви пішли би за мужчину, Коли б він був християнин?!» — «Чи я пішла б?! Коли б любила! Кохання, це велика сила, Вже не одно перемогла. Наприклад — славна Роксоляна Згодилась вийти за султана, Хоч християнкою була!» — «А чи змінили б ви, в офіру За щастя дому, вашу віру, Коли б собі ваш муж бажав?» — «Змінити віру!? Я… і змовкла. В отця аж лисина пожовкла І підбородок задрижав. З похиленою головою Примусив нерви до спокою… — «Я все таки розкажу вам Про християнські правди віри!»… І сам пройнятий до безміри Дав повний біг своїм думкам: Про Господа у трьох одного, їПро Бога-Сина Пресвятого, Що до людей зійшов з небес. Про чуда дивні й про науки, Розп'яття на хресті і муки, Про те, як в третій день воскрес. Про Матінку Його Пречисту, Лілейно-білу, промінисту. Про Янголів, про небо й ад… — «Чи ти повіриш в те, дитино?» — «Не сумніваюсь на хвилину!» — «Прекрасно! Ох який я рад! Спасибі вам за терпеливість, За добру волю й уважливість. Ми дещо спільне вже знйшли. Ходім, бо там нас виглядають І десь на мене нарікають, Що вас забрав від них!» Пішли… Ніхто не міг би припустити, Що за кущем сидів закритий Непрошений до ради гість. Та я страшенно був цікавий, Як возьметься отець до справи І що Зулейка відповість. Як тільки пан-отець вернувся, То до господаря всміхнувся, Мовляв, усе пішло як слід. А Скоропад зідхнув любовно І на Зулейку так вимовно Поглянув, що аж місяць зблід. А товариство, мов би знало, Що все отець повів так вдало, Бо вмить зійшлося зі стежок. Ба навіть ті, що погубились І десь в густі кущі зашились, І ті з'явились за часок. Як вже зійшлась уся громада, Хан приступив до Скоропада І щось йому до вуха клав. А нам, як мулла у мечеті, Чи муезин на мінареті Високим тенором сказав: — «Шановні лицарі і дами! Сьогодні сходить понад нами Нова зоря будуччини. Оповіщаю вам «ет орбі»: В цю гарну ніч, на княжім горбі Відбудуться заручини. Заручуються: доня шейка, Шляхетна панночка Зулейка І славний лицар Скоропад! Тож не дивуйтесь, милі люди, Що церемонія ця буде У дечому на перський лад!» Князь низько Свідрові вклонився, Орлом довкола подивився І до Зулейки підійшов.