Скоропад - Роман Григорович Купчинський

Щоб якнайшвидше в море знов. Бо раз — у хаті я завада, А два — на суші легка зрада, Ану ж би хтось до них зайшов! Донині я не знаю певно, Чому казахи ті так ревно Мене старались рятувать. Любов? Ненависть? Дисципліна? А може «море по коліна»?! Це ж днів і миль не три, не п'ять! Два місяці уже минало, Як я намучившись немало, Вночі під Персію прибув. Здавалося — от-от і воля, Та сильно скріплена контроля Не дозволяла на плавбу. Я попрощав судно й залогу І пішки впорався в дорогу, (Було, казали, десять миль). Терен, де далі, став гористий, Трудний і більше каменистий, Що вимагав тяжких зусиль. Та що зусилля всі! Дурниця! Ще кілька миль і вже границя. Щоб лиш її як перейти! Волочиться ж божок припадку, Нашле сторожу, зломить кладку І не допустить до мети. І справді! Раз ішла сторожа, Та я сховався. Ласка Божа, Що їх побачив, що не спав. Зате, ще по російськім боці Зломилась кладка на потоці І я, як довгий, в воду впав. Не є приємно в ніч холодну Робити прогулянку водну, То й мокрий виліз я, мов хлющ. І йшов так цілу ніч до ранку, Аж десь на самому світанку Скрутив убік і ліг за кущ. Хоч їв ще трохи риби вчора, Хоч рухався вночі по горах, Та зголоднів і перемерз. Не знаю навіть, де зайшов я, Таблиць ніяких не знайшов я, Коли дивлюсь — на стежці перс! Чи справді перс?! Так! Перська шапка І однострій… А може лапка? А може ворог вбрався так?! Пожду. Побачу, що з ним буде… А радість розпирає груди І хочеться давати знак… Не знати, що той перс зробив би?! Чи завернув, чи може вбив би, Чи просто — видав москалям!?.. Ану ж між ними є умова… А я по-перськи ані слова… Ні, покищо знаку не дам! Вояк довкола подивився І помаленьку віддалився, А я зідхнув і відідхнув. Посидів за кущем з годину, І врешті вийшов на стежину, Звідкіль граничник надтягнув. Село!.. Стоять рудаві стіни, Немов якісь старі руїни. Не наше — «писанка-село», Корона степу, нив окраса, Що, згідно з висловом Тараса, Зеленим гаєм поросло. Стою, дивлюсь. Не легка справа Вгадати тут, чия держава, Чи шаха персів, чи царя? Аж бачу — жовнір під горою У не-російськім однострою. Тепер пізнати вже, чия! О Персіє! Світи далекі Пройшов крізь труди й небезпеки, Щоб волею дихнути тут. Дозволь мені все зле забути, Стрілецький однострій вдягнути, І стерти з рук знаки від пут! Хвилина, дві — і я рішився. Зайшов в село і зголосився В граничнім уряді. Вони ж Десь часто мали з тим до діла, Бо швидко процедура діла Скінчилася без дивовиж. Спитали як, куди і звідки, Питав і командант і свідки, (Один з них по московськи вмів). А я, щоб підозріння вбити І щоб зізнання підкріпити, Додав німецьких кілька слів. На тім скінчилася пригода. Про решту вам сказав господар, Хоч