Кайфологія - Павло Петрович Коробчук

електроди часу
ми в міру смішні, в міру сльозоточиві серед сайтів з подіями, коли відімкнуть інтернет, ніби голову на подушці зі снами, що оточили. ти із ними, який би не був мізантроп, інтроверт, як годинник, заводиш розмови, і тікає стрілка і до ранку говориш про переміни – зі снами, що, мовляв, вони завше – етап стабільності, ніби ікла вовка, який шукає насичення баранами, але не тільки наповненість шлунку вимірює спокій – можлива близькість мисливців, зими, – тобто зовнішній чинник, себто речі невидимі іноді діють як електричні потоки – сидиш із двома електродами й трусишся, навіть якщо розряд не виник. два електроди як дві нескінченності часові – пульсують в тобі біля нічного вогнища, біля сосни. всі речі, з якими ти спочиваєш, – давно відомі сові. відпусти минуле й майбутнє, тобто засни. я=під'їзд
дощі і дерева ось хто шаманить під’їзд обростає нічними колами далекий тролейбус погас як вугілля із мене ростуть будяки і пір’їни ніхто височіє над праведним тім’ям і пальцем як смутком окреслює тіло я тріскаю але в надії зліпитись з під’їзду видніється вихід в піддашшя квартири собою людей вколисали наосліп вмикаючи сни і каньойони в мені навпаки розхиталися ваги у ліфті катається юний архангел я б краще закінчився як динозаври мені б докурити цю вічну цигарку якби ті дерева могли говорити на їхньому місці я би мовчав студентка і рецидивіст
на когось можна покластися. на когось можна покласти – думає студентка за тиждень до одруження, коли заходить в тюрму і поправляє, ніби зачіску, настрій, тримаючи біля серця нареченому рецидивісту банку олив. у виділеній їм камері вони в ліжку