Кайфологія - Павло Петрович Коробчук

Безупинно містами блукаєш і веде тебе Бог чи лукавий на нові карколомні звитяги, але це тобі точно в тягу. Переплутавши сонце і місяць, у тілах не знаходиш місця, щоб забути навколишню лажу. Та від себе ніхто ж не відмаже – викидаючи телевізор, відкриваючи нову візу, як би спогади не боліли, – не заникати пам’ять від тіла. Після сотень і тисяч фрикцій залишаються одиниці, від яких ти піти не в змозі, тож, кумаришся в коматозі. Ніч лягає на зір, як монета, ти собі дозволяєш минати, з однією прилігши разом, у якої галяк зарази. В тебе ніжність ознака не часта, але ти відчуваєш чисто цю гарячу опору поруч і вона тобі по приколу. О, спілкуючись на безмов’ї, обмінявшись палітрами крові, ваше серце настільки у ваті, що не може себе шифрувати: Речовини не мають причини. Всю реальність ми бачим очима. Почуття визначають свідомість, на яку ми постійно ведемось. Нам підказує дика самотність – ми триваємо тільки сьогодні. Жити завтра значить померти. Доля – лист у чужому конверті. Хто не вистрілить, той промахнеться. Це ознака кожного серця. Бо хоч розум й породжує смуту, її легко – у вірі – минути. Хто не пише, не може стерти. Ось чому це письмо відверте. Ємність пам’яті – це ілюзія, що оживлює навіть лузера. …Тож, відбувши інтимну месу, розбігаються інтереси. В епіцентрі життєвої драми ви затягуєтесь ніштяками.