Кайфологія - Павло Петрович Коробчук

за три тижні територія розклалася, як складаний ніж із десятками загострених лез – секс у котрійсь із веж кам’янецької фортеці, аварія джипа за сто метрів від нічного автостопу, закарпатське весілля з двома молодятами і двома вбивствами, пам’ятник Целяну в Чернівцях – те саме, що ночівля просто неба посеред Львова, франківські панки, мукачевські цигани і коломийська дримба – це не люди, події чи ситуації – це освоєння територій, загострення лез. це час, коли худнеш для того, щоб життя здавалося легшим, куриш для того, щоб переконуватися, що існувати – корисніше, ніж померти, залишаєш гривню, щоб усвідомлювати, що є чим жертвувати, – серце і зіниці щоразу пульсують, як наляканий їжак, вени і зіниці щоразу розширяються, ніби дані слідства. «чисти свої зуби до стертя щітки, гостри свої ножі до зникнення леза, худни себе до випарування тіла» - ось, що нашіптують території, розчиняючись у мені, ніби цукор у склянці чаю у поїзді на шляху додому, де насамперед треба буде випрати запасну футболку і віддати позичені берці. пролітаючи над офісом зозулі
місяць на роботі, рік. відмовляють нирки. купуєш прострочені ікони на ринку. клавіатура з розрізаним черевом життя складає учетверо. календар як нігті. відриваєш один за одним. мить це те що є модним. смерть заправляєш в спідницю. час здаєш у міліцію. знайомі тіла, які неможливо продмухати, стають генетично модифікованими продуктами. нормальних лишилося мало. точну кількість можна дізнатись у мами. усі бояться вистрілу. завмер кондиціонер. життя – військовий маневр, якщо не хочеш підірватися, доведеться працювати вантусом. на підлозі крутиться, як монета, скроня. телефон мовчить. в офіс ніхто не дзвонить. ниють молочні залози. зачиняю віконні жалюзі.