Скоропад - Роман Григорович Купчинський

напише, Так, ніби наш закон не дише. Причина, видно, є якась!?» — «Це справді, князю не в порядку. Та на мою і інших гадку, Такий у нас віддавна стиль. Для русина листа писати, То так, як козами орати, Чи пішки йти в слоту п'ять миль. Розлізлись лицарі по всюдах, (А лізли майже всі по грудах!). Одні загрузли при жінках І світу Божого не бачать, Одні мов сплять, одні дивачать, А дехто ходить на руках. Та є ще досить хлопців, чулих До товариства й днів минулих, Ті сходяться то тут, то там. От, може хтось з них думку кине Застукати одної днини І до твоїх запертих брам!».. Сиджу, чекаю — ані слова! Загрузла в мовчанці розмова. Нараз отець відкашельнув І, видно, хтів про щось питати, Та не вдалось двох слів сказати Бо князь рукою помахнув: — «Ну, гостю, на сьогодні досить! Хоч пан-отець ще слова просить, Та я вас мучити не дам. Пан-отче, запити покиньте, А ви ідіть і відпочиньте, Це апетит загострить вам. Ще до вечері дві години То й може сон до вас прилине. Втинайте сміло хропака! А ми собі старим звичаєм (Пан-отче, добре?!) тут заграєм Пікета, може дурака!». Я поклонивсь — і вже за двері, І спочивав аж до вечері. Хотів заснути, та не йшло. Аж молочну вечерю з'ївши І трохи ще погомонівши, Пішов на серйо у стебло… Чи я ще сплю, чи я маячу?! Та ні! Докладно, ясно бачу, Хоч не повірить в те загал. Ось під вікном, при отамані, Де місяць срібні ткає ткані, Стоїть російський генерал! Високий, сивий, очі світять, Хоч непорушні — добре мітять, На грудях золоті хрести, А біля п'ятого реберця Кинджал, забитий просто серця, Не знать — з політики, чи мсти!? Тікати! Вже з-під ковдри ногу Спустив я легко на підлогу, І вже підвівся сам напів. Та глянувши ще раз на з'яву. Хоч мав з війни в утечі вправу, Завмер, закляк і задубів. — «Не утікай від мене, сину, А вислухай малу хвилину!» Гугнявий голос говорив. — «Не бійся, у житті цілому Я кривди не зробив нікому, А декому й добро творив. Служив я в армії російській, Як генерал кавалерійський Аж до останньої пори. Під Харбіном я люто бився, Під Горлицями відзначився Георгіїв дістав аж три. Та як царя зіпхнули з трону І плахту підняли червону, Я армії сказав «мерсі». Пішов в отставку, оженився, В Одесі милій поселився, На жаль — у прикрому часі. Бо незадовго до Одесси Прийшли ті ваші Уесеси, А з ними лицар Скоропад. Хоч їх було не більше двісті, Зробили рух у нашім місті, Рух без оркестр і без парад. Якісь давали реферати, Десь до когось зайшли до хати Співали там своїх пісень: Про журавлів і про калину, Про гайдамаків, Україну І про якийсь воскресний день. Хоч і мізерні і голодні, Зробилися відразу модні, Пішло життя все шкереберть. А вже довкола Скоропада Жінок, дівчат — ціла громада.