Україна-Русь. Книга друга. Князі Галицькі-Острозькі - Володимир Броніславович Бєлінський
В 50–70 гг. 15 в. была окончательно ликвидирована независимость Сербии, завоёваны Босния, Морея, Аттика, Трапезундская империя, установлен тур(ецкий) суверенитет над Крымским ханством и Валахией» [25, т. 26, с. 375].
Зазначимо, у перші роки існування Кримського ханства відносини між ним та Великим Литовсько-Руським князівством були дружніми і добросусідськими. Так тривало, поки до Криму не вступила нога турецького окупанта.
У давніх літописах зазначається: «…За живота (життя) того царя Ач-Гирея покой был межи княжеством Литовским и Ордою Перекопскою, бо был великий приятель княжеству Литовскому тот царь Ач-Гирей за ласки великого князя Казимира, что его на царство посадил, и Литовскому панству (державі) сприял, что в Литве хлеб-соль едал; и за его царства ни одна нога… татарская в Литве и в Лясех (Польщі) не поставала; и в тые часы сироты и вдовы, и всё христианство веселилося и Бога хвалили, что такой великий долгий покой имели…» [44, с. 301].
Після смерті 1466 року хана Хаджі-Гірея та недовгої боротьби за батьківський спадок кримським ханом став його енергійний син Менглі-Гірей. Як і батько, хан Менглі-Гірей проводив щодо Великого Литовсько-Руського князівства виважену, дружню політику, започатковану ще в часах хана Тохтамиша. Саме Тохтамишем було вирішено питання захоплених Ольгердом земель так званої Мещери, про які пізніше у своїх листах до московського князя Василя III писав кримський хан Менглі-Гірей. До тих земель Західної Мещери, переданих ханом Золотої Орди Тохтамишем, належали землі сучасних Калузької та Брянської областей, східна частина Смоленської та західні частини Московської і Тульської областей, а також захоплені князем Ольгердом землі сучасних Орловщини та Курщини. Тому нагадуємо: в ярликах кримських ханів Хаджі-Гірея 1461 року та Менглі-Гірея 1472 року йшла мова саме про ті землі, з яких Великі Литовсько-Руські князі сплачували зібрані податки до кримської казни, як раніше — хану Тохтамишу. Про те свідчить ярлик Тохтамиша до Ягайла 1392 року. Хоча Москва завжди намагалася й намагається нав’язати всім думку, що в ярликах ханів йдеться про українські землі.
На цьому історичному фоні Османська імперія та європейський ідеологічний лідер Ватикан вели досить-таки інтенсивну війну за вплив на християнську Московію, яка тільки-що вилупилася із Золотої Орди. Першим таку спробу вчинив Ватикан у 1469 році. Послухаємо:
«Папа искал ей (Софії Палеолог. — В.Б.) достойного жениха и, замышляя тогда воздвигнуть всех государей Европейских на опасного для самой Италии Магомета II, хотел сим браком содействовать видам своей Политики… К удивлению многих, Павел (Папа. — В.Б.) обратил взор на Великого Князя Иоанна (московського князя Івана III — В.Б.)… Вследствии сего намерения Кардинал Виссарион, в качестве нашого единоверца, отправил Грека, именем Юрия, с письмом к Великому Князю (в 1469 году), предлагая ему руку Софии, знаменитой дочери Деспота Морейского» [13, т. VI, с. 246].
Османська імперія діяла через посередника — Кримське ханство, яке саме в ті роки підпорядкувала собі. Слід зазначити, що турецькі Османи мали й прямі контакти з Московським князівством через своїх послів до Москви. Не забуваймо, що у ті часи Османську імперію, Кримське ханство та Московське князівство об’єднувало споріднене населення (тюркомовні давні роди кипчаків, ширинів, дулатів тощо), хоча воно й сповідувало різні релігії: одні — мусульманську, інші — християнську.
Під тиском Османської імперії та кримських ханів, які в родоводі Чингісидів посідали значно вище місце за московських князів, уже 1472 року московський князь Іван III прийняв усі вимоги кримського хана Менглі-Гірея та направив до Криму свого посла Іванчу. 1473 року Іванча повернувся з Криму разом з послом Менглі-Гірея Алі-Бабою, «который именем его клятвенно утвердил предварительный мирный договор (умови договору. — В.Б.) между Крымом и… (Москвою. — В.Б.), состоящий в том, чтобы Царю Менгли-Гирею, Уланом и Князьям его быть с Иоанном в братстве и любви, против недругов стоять заодно…» [13, т. VI, с. 260].
Навіть М.М. Карамзін у праці «История государства Российского» як не приховував, та змушений був визнати, що то була угода не союзна, а васальна, де московський князь зобов’язувався платити ханові данину («поминки»). Тому представник Івана III Микита Беклемишев у Криму й підписав саме таке: «Ты, великий князь (Іван III. — В.Б.), обязан слать ко мне, Царю (кримському ханові. — В.Б.), поминки или дары ежегодные». Государь (Іван III. — В.Б.) велел Беклемишеву согласиться на сие…» [13, т. VI, с. 260].
Уже в 1475 році, ввівши свої військові сили до деяких міст Криму, Османська імперія повністю підпорядкувала собі Кримське ханство та Московське князівство. Що досить влучно констатував Патріарх Досифей (1624–1693):
«Досифей, православный патриарх Иерусалимский, писал Петру (Першому. — В.Б.): «Крымских татар всего горстка, и все же они хвастаются, что получают с вас дань. Татары — турецкие подданные, откуда следует, что вы подданные Турции» [172, с. 224].
Хоча, на мою думку, існував і васальний договір між Османською імперією та Московським князівством, який Москва приховує. Соромиться. Але те не має значення. Патріарх Досифей поставив усі крапки над і. Так утворився антиєвропейський троїстий союз, який від Балкан до Балтики почав війну проти європейських країн. Українська земля та український народ, які на той час входили до складу Великого Литовсько-Руського князівства та Польського королівства, потрапили, одні з перших, в горнило воєнних дій.
Османська імперія у ті роки, як ми писали раніше, вела затяжні, важкі війни на Балканах.
«В XV — І-й пол(овине) 16 вв. В(алахия), Молдова и Трансильвания вели тяжёлую борьбу с Османской империей, пытавшейся подчинить Дунайские княжества» [25, т. 4, с. 252]. Імперії вдалося ще у 70-ті роки XV століття залучити до наступу на Європу Московію. Та, як пам’ятаємо, за допомогою кримських, казанських, касимовських та астраханських військ розпочала так звані походи на Новгород. Один похід за одним. Таким чином Московія, насамперед, відволікала воєнні сили Великого Литовсько-Руського князівства від допомоги Балканським країнам. Та потужного тиску все ж таки не відчувалося, тому що кримський хан Менглі-Гірей продовжував зберігати політику батька щодо Великого Литовсько-Руського князівства. Ось тоді московський князь Іван III вчинив донос султанові на кримського хана Менглі-Гірея, після чого той був викликаний до Стамбула і ув’язнений за неналежне виконання наказів.
Крим у XV столітті заселяли переважно тюркські роди ширинів, аргинів, баринів, кипчаків тощо. А головними їхніми ворогами ще з давніх часів були тюркські роди мангитів. Тому турецький султан звелів посадити на кримський престол мангита Джанібека — родича Ахмета, хана Великої орди. Звичайно, кримські правлячі роди зуміли вплинути на Менглі-Гірея, так що він поклявся султанові виконувати всі його накази. Уже на початку 1479 року Менглі-Гірей повернувся на Кримський ханський престол. Послухаємо:
