Доля чи випадковість? - Стефанія Лін
Йдучи, абсолютно не відчуваю страху, через те що навколо вже давно темна ніч, і в такий час ходять тільки одні вуличні бандити та шпана. Особливо в нашому районі, особливо в такий час.
На диво до під'їзду добираюсь без пригод. Тільки збираюсь покласти руку на ручку двері, як щось хапає мене за талію, стягнувши донизу.
- Гей... - почала брикатись. - Відпусти.
- Перестань! - Знайомий музичний голос пронісся біля вуха, тягнучи мене в густу темінь.
- Що тобі треба??!! - Не можу стримати злості, продовжуючи чинити опір.
Артем різко відпускає, так що я з несподіванки опиняюсь на четвереньках, здерши з долоней шкіру.
- Ненормальна!
- Чого тобі? - Підіймаюсь з землі, вдивляючись в темний силует переді мною.
- Хотів сказати, що заслуга того, що ти на бюджеті - мого батька. Андрій Михайлович розповів все йому, не забувши заспівати оду Лірі, яка вона чудова дівчина, звісно ж виставивши мене винуватцем всієї ситуації....
- А ніби ти не винний?? Чи як? - Перебиваю Артема. Дивуюсь його наглості та нахабності. Це ж треба. Він що сам повірив, що я кинулась йому під колеса? Так забрехався батьку, що не пам'ятає де правда, а де ні?
- Я винний????! Це ти вскочила під колеса, не я. - Підвищує голос хлопець.
- Ти що смієшся? Добре. Я не збираюсь з тобою розмовляти, і про послугу не просила. Зрозуміло? Тому якщо ти прийшов звинуватити мене в тому що я забрала якісь гроші у вашої сім'ї, то краще одразу йди. Якщо твій батько вирішив допомогти мені вступити, передай йому дякую за виконання моєї мрії, і знай сам, що я не пропущу такий шанс, навчатись в самому престижному ВНЗ. А тепер на добраніч!
Розвернувшись, заходжу в під'їзд, відчуваючи як серце швидко стучить в грудях від нервів. І чого я так розізлилась? Який же все-таки цей Артем придурок. Самозакоханий хлопець що вважає себе богом. Боюсь, що одного разу він просто розіб'ється об землю, так високо він злітає. І тоді його чекає розчарування всього життя.
