Фактор Черчилля. Як одна людина змінила історію - Борис Джонсон

Дата: 3 червня 1944 року. До Дня Д, теоретично, залишилося тільки два дні. Уся війна залежить від цієї операції, наймасштабнішого та найскладнішого мілітарного дійства в історії. Здавалося, долю всього світу покладено на терези — а Черчилль поводиться просто нестерпно.

Шістдесятидев’ятирічний ветеран воєн чотирьох континентів наполягав на ще одній легковажній екстравагантній витівці. Він вправлявся у своєму праві як міністр озброєнь вирушити на HMS «Белфаст» до узбережжя Нормандії, де хотів особисто наглядати за першим бомбардуванням німецьких позицій. Він не бажав бути присутнім ані на першому Дні Д, ані на другому, а планував перебувати у першій хвилі кораблів і військ та побачити, як води нуртують машинами і кров’ю, почути вибухи розривних снарядів.

То була божевільна ідея. Так вважав і особистий секретар короля, сер Алан, або «Томмі», Лассель. Уперше він про неї почув 30 травня, коли король повернувся з ланчу віч-на-віч із Черчиллем у Букінгемському палаці. Черчилль зізнався, що хоче вирушити туди, аби поспостерігати за усіма подіями з борту британського лінійного крейсера. Король же негайно повідомив, що бажав би приєднатися також, а Черчилль навіть не спробував його відрадити.

«Так не піде», — подумав Лассель. Але спершу він спробував не подавати виду. «Чи справедливо це буде щодо королеви?» — спитав він короля. Необхідно порадити юній принцесі Єлизаветі, кого обрати на роль наступного прем’єр-міністра — у цілком припустимому випадку, якщо обидва очільники британської держави та уряду починуть на дні Каналу. «І до того ж це буде несправедливо, — додав Лассель, — щодо бідолашного капітана «Белфаста» і його священного обов’язку берегти неушкодженим короля, у завданні, що майже напевне перетвориться на пекельне вогнище».

«Хм», — відповів король. Він зовсім не хотів, аби його звинувачували у такій егоїстичності. Він зрозумів, до чого веде секретар, і вже за кілька хвилин придворний вмовив монарха. А як щодо Черчилля?

Лассель миттю приготував чернетку листа, з якої Георг VI власноруч покірно переписав послання, та поспішив передати його на Даунінґ-стрит.

Мій дорогий Вінстоне [сказав король (чи, радше, Лассель)], із усією розсудливістю я обдумав нашу із Вами вчорашню бесіду та дійшов висновку, що Вам або мені було б неправильно перебувати там, де ми планували бути у День Д. Не думаю, що мені варто підкреслювати, як би це вплинуло особисто на мене і на всю союзну справу, якби за даних обставин випадкова бомба, торпеда чи навіть міна усунула б Вас зі сцени подій. Такою самою мірою і зміна монарха наразі мала б надзвичайне значення і для країни, і для імперії. Ми, знаю, обоє залюбки побували би там, проте я із усією серйозністю просив би Вас переглянути свій план. Відчуваю, наша присутність була б бентежною для бійців на кораблі та флоті навколо нас, хоч би що ми їм казали.

Отож, як уже було сказано мною, попри моє палке бажання, я дійшов думки, що гідно буде вчинити так, як зазвичай випадає тим, хто на верхівці цих подій, — а саме залишитись вдома й очікувати. Сердечно сподіваюсь, що Ви також зумієте розгледіти дану ситуацію у такому світлі. Моя схвильованість у ці прийдешні дні значно зросте, якщо на додачу до усього решта я подумаю, що був, хай віддалений, ризик втратити Ваш провід і допомогу. Повірте мені, Вашому якнайщирішому Георгу RI108.

Проте це вишукане королівське вето нічогісінько не дало. Черчилль все одно рухався своїм ходом. Наступного дня відбулася зустріч у «стратегічній кімнаті» у Сторіз-ґейт, прибудові Даунінґ-стрит. Адмірала сера Бертрама Ремсея відкликали зі служби, аби він пояснив королю та Черчиллю, як пройшов би День Д для останнього. І він якнайстаранніше висміяв ту ідею. Мовляв, корабель і не наблизиться ближче за 14 тисяч ярдів до берегів Франції і Черчилль не зможе побачити анічогісінько, а правду кажучи, знатиме про те, що відбувається, навіть менше, аніж буде відомо тим, хто залишиться у Лондоні.

Потім Ремсея попросили покинути кімнату, а коли він повернувся, йому повідомили, що плани змінилися. «Операція WC109» відбудеться — але в ній братиме участь і король. Ремсея аж пересмикнуло або, як описав це у щоденнику Лассель: «Той бідолашний чоловік, як і слід було чекати, зреагував на це несамовито».

Черчиллю стало зрозуміло, що буде зовсім нелегко провести короля, а разом з ним і самому потрапити на борт, отож він спробував звести втрати до мінімуму. Він заявив, у «своїй найбільш непохитній манері», що йому знадобиться схвалення Кабінету міністрів, аби дозволити королю зійти з ним на «Белфасті», та він не зможе рекомендувати схвалити це рішення. І поки він собі бубонів, Лассель зрозумів, що Черчилль досі мав намір потрапити туди сам. Тож придворний дозволив рисам свого обличчя відобразити несхвалення та жах.

Як описав його реакцію король: «Обличчя Томмі все видовжувалось та видовжувалось». Оскільки Черчилль не звертав ні на що уваги, Лассель, не без труднощів, знову втрутився у розмову та звернувся до короля:

— Гадаю, сер, вам не полегшать справ пошуки нового прем’єр-міністра у розпал операції «Оверлорд»110.

— О, — заперечив Черчилль, — із цим усе залагоджено. Так чи інакше, не думаю, що ризики сягатимуть ста до одного.

Лассель спробував пояснити, що така поведінка з боку Черчилля конституційно невідповідна: жоден міністр не може покинути країну без дозволу монарха. Черчилль підступно заперечив, що, мовляв, присутність на HMS «Белфаст» не можна вважати виїздом за кордон, оскільки то британський військовий корабель. Лассель відрізав, що той виходив далеко за межі територіальних вод Британії, проте з цього не було жодного пуття. Це було як намагання стримати бугая за хвіст.

Із думкою, що «у цьому випадку його примхливість є сущим егоїзмом» Лассель полишив зустріч. Усі виступали проти: штат Даунінґ-стрит, Паґ Ісмей, Клементина, — але Черчилль був рішуче налаштований понюхати пороху, побачити віяла бризок морської води від вибухів снарядів і бомб, що розриваються навколо. А що ж Лассель вирішив робити далі?

Єдиним варіантом було надіслати ще одне офіційне послання монарха, вирішив він. Сів та підготував начерк другого, жорсткішого, послання на адресу Черчилля від імені короля.

Мій дорогий Вінстоне, бажаю ще раз попрохати Вас не виходити в море у День Д. Прошу обміркувати мою особисту точку зору. Я молодший за вас, я моряк, і як король я головую над усіма службами. Немає нічого, чого б я прагнув більше, аніж піти у море, проте я погодився залишитись удома.