Європейська конвенція з прав людини та кримінальний процес - Джеремі Макбрайд
42. Однак, якщо, як це було й тут, присяжні ухвалюють вердикт обвинувальний вирок, а професійні судді вирішують, що для визнання особи винуватою бракує достатніх доказів, то може бути вирішено, що справу треба розглядати в новому складі суддів... Щодо цього професійні судді, зокрема суддя Ґ., відігравали свою роль в ухваленні обвинувального вироку четвертому заявникові. Без їхнього підтвердження вироку присяжних він у відповідному провадженні, здійсненому Високим судом, засуджений не був би. Хоч на практиці професійні судді використовують свої повноваження для того, щоб не погодитися з вироком присяжних лише у виняткових випадках, їхньою роллю в ухваленні рішення про засудження нехтувати не можна. Суд вважає, що різниця між питанням, яке мала розв’язувати суддя Ґ. з застосуванням статті 172 Кримінально-процесуального кодексу, і тим, яке вона мала оцінити, підтримуючи вирок присяжних, стала ледве помітною.
43. Окрім того, разом із двома іншими професійними суддями та чотирма присяжними засідателями, суддя Ґ. брала участь у визначенні покарання.
44. Виходячи з цього, Суд робить висновок, що четвертий заявник мав правомірні підстави побоюватися, що через участь судді Ґ. у судовому процесі проти нього Високому судові бракувало в ставленні до нього необхідної безсторонності. Той факт, що ні четвертий заявник, ні його адвокат жодного разу не заперечували проти участі судді Ґ. у розгляді справи у Високому суді, не має, з огляду на обставини справи, звужувати гарантії, що випливають із вимоги об’єктивної безсторонності суддів...
45. Що стосується другого питання, пов’язаного з участю В. як присяжного засідателя у розгляді в апеляційному порядку, Суд відзначає, що процес відкрився 24 лютого 2003 року і що присяжні провели нараду та ухвалили вирок 21 березня 2003 року. Після перших чотирьох днів розгляду ... Високий суд отримав інформацію про її свідчення в поліції від 10 липня 1997 року. Після того, як зачитали у засіданні, а захисник виступив зі своїми зауваженнями голова Високого суду розпорядився, щоб вона відмовилася від подальшої участі у справі. Отже, її присутність на лаві присяжних була обмежена відносно раннім етапом судового розгляду, а після нього — завершилася.
46. Більше того, прокуратура не розглядала її свідчення від 10 липня 1997 року як такі, що мають якесь значення для справи, і ні та, ні друга сторона її як свідка у справі не викликала... Верховний суд визнав, що пояснення голови Високого суду і В., надані поліції в рамках його власної перевірки питання про неупередженість, не дають ніяких підстав припускати, ніби вона, перш ніж її усунуто 28 лютого 2003 року, повідомила іншим присяжним про те, що їй було раніше відомо про справу, або ж якось інакше вплинула на них. На думку старшини присяжних, ситуація, що склалася після відсторонення В., була предметом обговорення серед членів колегії присяжних, і вони погодилися, що її участь у перші кілька днів не мала ніякого впливу на вирок суду присяжних.
47. Отже, сказати, що присяжний засідатель В. була прямо чи опосередковано причетна до розв’язання питання про кримінальні обвинувачення, висунуті проти заявників, тоді, коли три тижні по тому присяжні радилися і ухвалювали свій вирок, не можна...
48. Слід також зазначити, що неупередженість присяжних була забезпечена цілим рядом гарантій... Норми Закону «Про судочинство», що регулюють питання неупередженості суддів, так само застосовні до присяжних. Окрім того, що суддя, що головував на відкритті судового процесу, вів мову з колегією присяжних про вимоги щодо неупередженості, застосовні до присяжних, увага присяжних була також привернута до важливості цієї вимоги, коли Високий суд постановив, щоб присяжна засідателька В. усунулася від участі в розгляді справи з огляду на обставини, що позбавляли її на це права. Хоча жодна зі сторін у ході судового розгляду не посилалася на свідчення, дані В. в поліції 10 липня 1997 року, суддя, що головував, раз у раз нагадував присяжним, щоб вони посилалися лише на свідчення, дані в судовому засіданні, і не обговорювали справи з третіми особами...
49. Зважаючи на вищенаведене, Суд доходить висновку, що характер, час і незначна тривалість участі присяжної засідательки В. у відповідному провадженні не могли привести до появи у заявників законних сумнівів у безсторонності присяжних. Отож Високий суд не був зобов’язаний розпускати колегію присяжних й призначати нове слухання в іншому складі присяжних для задоволення вимоги про безсторонній суд, закріпленої в пункті 1 статті 6 Конвенції...
«Лендон, Очаковскі-Лоран і Жулі проти Франції» (Lindon, Otchakovsky-Laurens and July v France) [GC], 21279/02 і 36448/02, 22 жовтня 2007 року.
77. ... У цій справі побоювання щодо браку безсторонності випливало з того факту, — до того ж доведеного, — що двоє з трьох суддів в колегії Паризького апеляційного суду, який підтвердив обвинувальний вирок, винесений третьому заявникові за дифамацію з огляду на публікацію спірної петиції, перед тим — у справі перших двох заявників — прийняли ухвалу про дифамаційний характер трьох образливих уривків із роману, цитованих у петиції...
78. Суд зазначає, що, попри їхній зв’язок, факти в обох справах не були однаковими, так само як і «обвинувачений»: у першій справі питання полягало в тому, чи видавець та автор, опублікувавши певні уривки з «Суду над Жаном-Марі Ле Пеном», були винуваті в дифамації та співучасті в цьому правопорушенні, а в другій, пов’язаній із журналістикою, судові належало вирішити, чи вчинив відповідальний редактор «Ліберасьйон» таке саме правопорушення, опублікувавши текст петиції, в якій були відтворені ті ж уривки, що особи, які її підписали, повторювали зі схваленням, заперечуючи їхній дифамаційний характер, попри ухвалу з цього приводу проти видавця і автора … До того ж зрозуміло, що рішення, ухвалені у справі перших двох заявників, не містили якихось припущень щодо вини третього заявника.
79. Справді, у рішенні, ухваленому 21
