Європейська конвенція з прав людини та кримінальний процес - Джеремі Макбрайд

Зважаючи на вищевикладені обставини, Суд не може зробити висновок, ніби флорентійський слідчий суддя не був «судом, установленим законом» за змістом пункту 1 статті 6 Конвенції.

«Коем і інші проти Бельгії» (Coëme and Others v Belgium), 32492/96, 32547/96, 32548/96, 33209/96 та 33210/96, 22 червня 2000 року.

107. Суд повторює, що організацію судоустрою та підсудність у кримінальних справах не можна залишати на розсуд судової влади, і відзначає, що саме стаття 103 Конституції до реформи 1998 року ..., вимагала, щоб державних міністрів судив винятково Касаційний суд. Проте при цьому не було норми, яка б поширювала юрисдикцію Касаційного суду на інших осіб, окрім міністрів, обвинувачуваних у вчиненні правопорушень, пов’язаних із тими, за які судили міністрів ...

Загальновизнано, як доводив уряд, що застосування норм про зв’язок, встановлених у Бельгії статтями 226 і 227 Кримінально-процесуального кодексу, можна було передбачити, зважаючи на постулати теорії права та судову практику, і зокрема рішення Касаційного суду від 12 липня 1865 року, хоча в останньому йшлося про дуель і зазначалося, що «дуель є неподільним складним складом злочину» і що «неодмінним наслідком неподільності складу злочину є неподільність процедури». У цій справі такі ознаки не можуть давати підстави для висновку, що норма про зв’язок була «встановлена законом», а особливо, якщо взяти до уваги те, що Касаційний суд — найвища судова інстанція Бельгії — сам постановив, не передаючи питання на розгляд Суду у справах адміністративної юрисдикції і процедур, що залучення осіб, які ніколи не обіймали міністерських посад, до здійснюваного ним провадження, є наслідком застосування статті 103 Конституції, а не норм Кодексу кримінального розслідування та Судового кодексу ...

108. Оскільки правило про зв’язок не було встановлене законом, то Суд вважає, що Касаційний суд не був «судом, установленим законом» за змістом статті 6, який міг судити цих інших чотирьох заявників.

«Лавенс проти Латвії» (Lavents v Latvia), 58442/00, 28 листопада 2002 року.

115. ... Суд також зазначає, що відповідно до положень статті 28 КПК «суддя не може брати участь у розгляді справи (...), якщо рішення або розпорядження, ухвалені за його участі (...), були скасовані». Суд вважає, що це положення сформульоване в достатньо чітких висловах, що дозволяє представникам суддівського корпусу передбачити з певністю межі поширення їхніх повноважень та пов’язані з цим правові наслідки. З цього слід зробити висновок, що після 14 грудня 1999 року дати, коли було скасоване постановлене двома суддями-засідателями рішення, ці два судді-засідателі не могли бути в складі суду, який розглядав в подальшому цю справу. Отже, колегія регіонального суду не була сформована відповідно до закону.

116. Тому, щодо цієї позиції було порушення пункту 1 статті 6 Конвенції.

«Зюттер проти Швейцарії» (Sutter v Switzerland), 8209/78, 1 березня 1979 року, DR 16, 166.

2. ... Цих суддів призначає Рада Федерації, тобто уряд, на термін 3 роки. Така процедура призначення сама по собі не може впливати на незалежність суду. Насправді незалежність судді не обов’язково означає, що він має бути призначений безстроково ... або що закон має передбачати неможливість його усунення..., тобто, що йому не можна доручити виконання інших обов’язків без його згоди. Проте вкрай важливо, щоб йому була забезпечена певна стабільність, нехай хоч на певний період, і щоб він при виконанні своїх суддівських обов’язків не був у підпорядкуванні ніякої влади. Якихось вказівок на те, що судді, призначені в згаданий спосіб, можуть бути звільнені з посади, немає. Крім того, навіть коли як військовослужбовці вони є підлеглими відносно своїх командирів у відповідних підрозділах, коли вони засідають як судді, ці офіцери і солдати не підзвітні нікому в тому, що стосується того, як вони чинять правосуддя. Їхню незалежність в загальному вигляді гарантує стаття 183-3 Закону від 12 квітня 1907 року «Про військову організацію Конфедерації», а також таємниця дорадчої кімнати.

«Салов проти України» (Salov v Ukraine), 65518/01, 6 вересня 2005 року.

80. Суд повторює: для того, щоб встановити, чи можна суд вважати «незалежним» відповідно до пункту 1 статті 6, необхідно, зокрема, звернути увагу на спосіб призначення його членів та строки їхніх повноважень, наявність гарантій проти зовнішнього тиску та наявність зовнішніх ознак незалежності...

82. У цій справі важко розмежувати поняття неупередженості та незалежності, оскільки докази заявника щодо оскарження як незалежності, так і неупередженості суду базуються на одних і тих самих фактичних обставинах. Відповідно, Суд розглядатиме обидва питання разом...

86. Беручи до уваги вищезазначене зауваження щодо недостатніх юридичних та фінансових гарантій проти зовнішнього тиску на суддю, що розглядає справу, та, зокрема, з огляду на недостатні гарантії щодо можливого тиску з боку голови обласного суду, обов’язковий характер вказівок президії обласного суду та мову викладення відповідних процесуальних рішень, винесених під час судового розгляду, Суд вважає, що сумніви заявника щодо неупередженості судді Куйбишевського районного суду м. Донецька можна вважати об’єктивно виправданими.

«Вітфілд і інші проти Сполученого Королівства» (Whitfield and Others v United Kingdom), 46387/99, 48906/99, 57410/00 і 7419/00, 12 квітня 2005 року.

45. Суд зауважує, що готували, висунули, розслідували й підтримали обвинувачення проти заявників у суді та розв’язували питання про винуватість чи невинуватість заявників з призначенням їм покарання особи, підзвітні Міністерству внутрішніх справ (наглядачі, начальники або контролери в установах виконання покарань, в