Європейська конвенція з прав людини та кримінальний процес - Джеремі Макбрайд
1. Право не бути підданим переслідуванню в судовому порядку
«X. проти Сполученого Королівства» (X v United Kingdom), 8233/78, 3 жовтня 1979 року, DR 17, 122.
66. Що ж до цієї справи, то 29 березня 1979 року представник сторони обвинувачення вирішив не домагатися судового розгляду трьох пунктів обвинувачення, які залишилися в обвинувальному висновку Ф., за умови, що вони залишаться в матеріалах справи після того, як обвинувачений зробив щодо другого пункту заяву про те, що раніше був засуджений за інкримінований злочин. Проте заявник, здається, дотримується думки, що незалежно від того, чи мало обвинувачення намір, чи ні, наполягати на розгляді цих обвинувачень у судовому порядку, він відповідно до пункту 1 статті, має беззастережне право на те, щоб питання про решту обвинувачень у цьому обвинувальному висновку було остаточно розв’язане визнанням його винуватим чи невинуватим.
67. Комісія, втім, вже раніше погодилась із тим, що мета, з якою пункт 1 статті 6 надає обвинуваченій особі право звертатися до суду, не полягає в тому, щоб кримінальну справу проти нього могли розглядати тоді, коли він вибере... До того ж, на думку Комісії, пункт 1 статті 6 Конвенції не можна тлумачити так, ніби вона не дозволяє обвинуваченню офіційно припинити кримінальне провадження або просто відмовитися від обвинувачень ...
«R. проти Сполученого Королівства» (R v United Kingdom) (ухв.), 33506/05, 4 січня 2007 року.
Що стосується припинення кримінального провадження у справі, то стаття 6 Конвенції не гарантує права на якийсь певний результат або ж на формальний акт засудження чи виправдання після того, як хтось буде обвинувачений… Зазвичай таке провадження завершується офіційним повідомленням обвинуваченого про те, що його більше не переслідуватимуть за цими обвинуваченнями, з чого можна було б зробити висновок, що становище цієї особи надалі не можна вважати таким, що на нього суттєво впливає таке провадження... Хоча це зазвичай є наслідком винесення виправдального або обвинувального вироку (у тому числі залишення в силі обвинувального вироку в порядку апеляції), ... провадження може завершитися внаслідок одностороннього рішення, ухваленого на користь обвинуваченого, в тому числі, коли орган обвинувачення офіційно вирішує відмовитись від кримінального переслідування і коли суддя припиняє розгляд, не виносячи ухвали. Не так давно Суд ухвалив, що кримінальне провадження було завершене, коли орган обвинувачення сповістив обвинуваченому про припинення провадження щодо нього ... і коли національний суд ухвалив про нездатність обвинуваченого постати перед судом через його психічне захворювання ..., хоча в обох випадках залишалася теоретична можливість того, що колись обвинуваченого усе ж можуть переслідувати за відповідними обвинуваченнями.
У цій справі Суд зауважує, що поліція вирішила не розпочинати кримінального переслідування, про що заявника й повідомили, а натомість йому винесли попередження? щодо злочинів, у скоєнні яких він зізнався. У цій справі належить з’ясувати те, чи була відмова від кримінального обвинувачення, чи питання про нього було фактично розв’язане.
У зв’язку з цим Суд звертається до трьох керівних критеріїв розв’язання питання про обґрунтованість кримінальних обвинувачень: класифікації справи за внутрішнім законодавством, характеру обвинувачення та покарання, що може бути призначене особі... Щодо першого з них він зазначає, що відповідно до внутрішнього законодавства попередження не є засудженням у кримінальному порядку. Що ж до другого, то попередження має, загалом, профілактичний характер і не ставить за мету відплату та стримування. І нарешті, при цьому не йдеться про штраф або обмеження волі. Заявникові в цій справі запропонували стати на облік і його направили до комісії у справах профілактики правопорушень серед підлітків, тобто вжито заходів, на думку Суду, превентивного характеру... Суд тому вважає, що попередження, застосоване до заявника, не було пов’язане з розв’язанням питання про обґрунтованість кримінальних обвинувачень за змістом пункту 1 статті 6 Конвенції. Воно так само не було пов’язане з будь-яким публічним офіційним проголошенням його винуватим у кримінальному злочині, що могло б порушувати пункт 2 статті 6.
2. Наведення мотивів рішення, що наводить на думку про вину«Марціано проти Італії» (Marziano v Italy), 45313/99, 28 листопада 2002 року.
29. Вчиняючи так, суддя, який провадив попереднє розслідування, висловив припущення — наразі передбачуване, як на це вказав уряд, статтею 125 положень застосування кримінально-процесуального кодексу — про можливий результат, яким міг би завершитись судовий розгляд в разі, коли б справу передали судді-засідателю. Суддя обмежився зауваженням про те, що хоч були вірогідні мотиви підозрювати, що заявник вчинив правопорушення, яке було предметом спору, інші доводи переконували в тому, що у суді обвинувачення не мало б багато шансів досягти успіху. Крім того, він не обмежився лише зауваженням про той вплив, який судовий процес міг справити на Х., але й також надав характеру недостовірності окремим деталям, які повідомила Х. Насамкінець він підкреслив, що достовірність характеру заяв Х. може бути піддана сумніву.
30. На підставі цього Суд визнає, що суддя, який здійснював попереднє розслідування — і, до речі, знав про наявність спору між заявником та його колишньою дружиною — мав право вирішувати, керуючись власним сумлінням, в який спосіб він повинен був висловлювати свою думку щодо розвитку та завершення спору. Певно, він мав поставити перед собою питання про те, чи вжиті остаточні твердження були за своїм характером
