Історія повертається. Світ після 11 вересня і відродження Заходу - Йошка Фішер

шафах, то натрапиш не тільки на полеміку щодо американської імперії з п'ятдесятих і шістдесятих років, а й на пророчі слова, які, вже тоді, на світанні холодної війни, на диво точно окреслили основний стан американського духу, а також політичні суперечності цього народу: «Тим часом ми опинилися в історичній ситуації, в якій наш рай внутрішньої безпеки розчинився у пеклі глобальної невизначеності; і жорстокі факти історії ставлять під сумнів наше переконання щодо чудової сумісності чесноти і процвітання, що його ми успадкували від наших кальвіністських і наших джефферсонівських предків. Наше почуття відповідальності перед світовою спільнотою поза межами наших власних кордонів є чеснотою, хай почасти вона і походить од чудово виваженого розуміння власних інтересів. А проте ця чеснота не гарантує нам ані миру, ані затишку й добробуту. Ми тим бідніші, чим більша глобальна відповідальність, що лежить на наших плечах. І в сповнення наших бажань домішуються розчарування й злість». Таких глибоких висновків дійшов американський теолог Райнгольд Нібур у 1953 році[168], втім, звучать вони так, наче вони визріли в його голові саме зараз. Тоді США стояли на початку п'ятдесятирічної повсесвітньої сутички з Совєтським Союзом, і ці суперечки вже тоді вели ні до американської імперії, ані до ізоляціоністського відступу. Насправді було все навпаки, а саме йшлося про довгострокову і врешті-решт успішну активність Сполучених Штатів по всьому світі.

До слова, наразі багато що свідчить про те, що в XXI столітті міжнародна політична система докорінно змінюється: через значні мегатенденції глобалізації, чимраз більшу взаємозалежність економіки, технології та інформації і як наслідок — глобалізації практично всіх конфліктів. Звичайно, антропологічні особливості людей з перебігом еволюції теж мало-помалу змінюються, проте їхні здібності, їхні продуктивні сили і, отже, сперта на них політична надбудова, втім, зазнають куди швидших змін. І саме такі глибокі зміни відбуваються нині. У нинішньому процесі трансформації світової спільноти найпевніш не обійдеться без криз і конфліктів, ба більше: в рамках реалістичного горизонту очікувань можна передбачити досить великі політичні катастрофи і війни. Саме з цієї причини варто спробувати і в майбутньому здобути урок з історії, проте не опускатися до ролі її заручника, бо історія не повторюється. І, звісно, нам аж ніяк не дано прозирнути у минулому наше майбутнє. В мусульманських арабських країнах не постане новий халіфат, і ми не опинимося на порозі нового ліберального імперіалізму Сполучених Штатів. Якби політичне майбутнє в найближчі десятиліття коливалося між цими двома альтернативами, то Захід програв би вже зараз.

Крім того, з іншого боку так само дивно, якраз із цього погляду, як далеко неоконсервативне мислення в США відбігло від духовних коренів і основ американської республіки, як нерозважливо ті мислителі й інтелектуали ладні спертися на додемократичні, навіть абсолютистські традиції Європи, щоб визначити нову роль Америки у світі XXI століття. Можна було б майже спробувати охарактеризувати це мислення щонайбільше як консервативне, бо воно саме збирається відсунути на безрік залізні основи американського консерватизму[169].

Один із фахівців у сфері зовнішньої політики, предтеча американського неоконсерватизму Роберт Каґан у своїй книзі «Сила і слабкість»[170] з погляду політики ділить сучасний світ на дві цілком різні сфери: перша сфера — сфера миру, дипломатії, права, чинності договорів і добробуту. Цей «пост-історичний рай», на думку Каґана, убезпечено від американської військової сили, й насолоджується ним слабка у плані політичного насильства ЄС-Європа, яка плекає ілюзію, ніби світ складається в основному з ягнят, а не вовків, гієн і шакалів[171]. З теоретичної точки зору цей захищений світ бере свій початок у мисленні Іммануїла Канта і його праці «Про Вічний мир» (1795), у якій він намагався всупереч політичному досвіду свого часу сформулювати філософське обґрунтування умов тривкого миру між незалежними державами. Якщо узагальнити, то цей світ можна визначити як сферу насильницько-воєнної ілюзії.

Натомість у другій сфері нового світу, на думку Каґана, діють цілком інші умови та правила: тут панує груба сила і закон джунглів, і тут і далі любісінько живе класична марксистсько-лєнінська традиція, ставлячи владу над закон. В ній правові питання розглядаються виключно як питання влади, і владу влучно характеризує відомий вислів Мао Цзедуна: «Політична влада росте з цівки рушниці»[172] У цій сфері законові й договору доводиться схилятися перед силою, все вирішує військова міць, і не обійтися без неабиякої пильності і твердості, бо тут як риба у воді почуваються такі негідники, як Саддам Хусейн, Усама бен Ладен і Кім Чен Ір, а коли оголошується війна з віссю зла, то йдеться про війну й уярмлення, зброю масового знищення і тероризм, перемогу або поразку. І тут, у цьому реальному світі політики, далеко від європейських ілюзій щодо вічного миру, великі держави та їхні імперські інтереси точать свою насильницько-воєнну гру, кидаючи кості, щоб вигадати собі перемогу в усесвітньому і регіональному розподілі сил XXI століття. Це сфера насильницької реальності