Історія повертається. Світ після 11 вересня і відродження Заходу - Йошка Фішер
Каґан підкреслює наразі нормативні непорозуміння між Європою та Америкою достоту шляхом свого позитивного посилання на Гоббса і відмови від Канта. Кант був філософом просвітницької раціональності, філософія якого включно з його працею «До вічного миру» батькам американської Конституції у плані чинників була ближча за пророка Левіафана, суверенну державу. Якщо придивитися пильніше до історії США та її духовно-історичних (живих і досі) традицій, то вельми ризиковано вважати саме Томаса Гоббса пророком неоконсервативного світогляду на XXI століття. Іммануїла Канта можна легко інтегрувати в американську політичну традицію, натомість Томас Гоббс потребував би цілковитої відмови від неї та перевертання догори дригом. Бо й досі два поняття свободи і демократії творять ту нормативну центральну зорю, навколо якої обертається політична думка, а також реальність Конституції Сполучених Штатів. Сполучені Штати як і раніше базуються на системі обмеження влади, а не на її абсолютизації, й історично безпрецедентна сила цієї незрівнянної нації дотепер ґрунтується на унікальності її принципів. Гоббс пристає до неї не більше, аніж ідея американської імперії.
Сполучені Штати були засновані за двісті з лишком років якраз усупереч реальності європейських левіафанів, абсолютних князівств XVII і XVIII століть, їхні принципи та політичний устрій виникли всупереч реаліям Гоббса в Європі. «Ми, Народ Сполучених Штатів, заради створення досконалішого Союзу, встановлення Правосуддя, гарантування внутрішнього Спокою, забезпечення спільної оборони, сприяння загальному Добробуту й закріплення Благ Свободи для нас і наших Нащадків, декретуємо і встановлюємо цю Конституцію для Сполучених Штатів Америки»[183]. Ця на той час революційна і вельми провокаційна преамбула до Конституції США була аж ніяк не оголошенням війни від імені незалежного американського народу невільним абсолютистським державам у Європі, а отже, принциповим оголошенням війни державному світові Томаса Гоббса.
На відміну від Сполучених Штатів, Європі після 1945 року довелося змінити свою державну систему і принципово оновити свої духовні основи майже революційним шляхом, коли вона поклала мати у майбутньому мир і свободу потойбіч bellum omnium contra omnes. Бо, на відміну від США, Європа з часу, коли було укладено Вестфальський мир, жила в Гоббсовій системі суверенних левіафанів, а Велика французька революція, доба націоналізму, більшовицька російська революція і націонал-соціалістична німецька революція докинули в цю європейську систему ще дрібку тоталітаризму аж до терористичної абсолютності сили. Врешті-решт цей європейський світ Томаса Гоббса розвалився сам. А тому європейську державну систему, це постійне джерело експериментів зі встановлення балансу, домагання гегемонії і воєн, довелося винайти з нуля, створивши Європейський союз, і сперти його на геть інший принцип — принцип інтеграції. Саме в цьому полягає одна з суттєвих відмінностей від США, яким не доводилося і не доводиться винаходити себе, які натомість зіткнулися з необхідністю порадити собі зі своїм досі незнаним в історії насильницьким відрубним становищем. Іншими словами, Європа має перебудувати себе на новий лад, тоді як від США вимагають по-новому організувати світ — і це, звісно, дуже різні відправні точки.
Європейці знають про незамінність американської сили для миру і стабільності на глобальному, регіональному рівні, а також у Європі і для Європи. І вони знають про незамінність військової потуги, про небезпеку у світі XXI століття, знають, що у світі цьому живуть не тільки ягнятка. Тим не менше, перші кілька років минулого століття знову зазіхнули з новими погрозами і конфліктами на ті колишні основні питання зовнішньої політики: що таке безпека, і як її встановити? Вже «холодна війна» являла собою розрив з усією попередньою історією, бо точилася вона хіба що «віртуально», а тоді врешті так само і скінчилася
