Історія повертається. Світ після 11 вересня і відродження Заходу - Йошка Фішер
Коли загадав Господь особливу справу, то він наглядає за тим, аби робилася вона строго як належиться у кожній статті. Тож діло стоїть між Богом і нами. В ім'я чину сього увійшли ми в спілку з ним. [...] А коли доведеться нам злегковажити виконання цієї статті, за яким стоять цілі, нами запропоновані, і — зрікаючись Господа нашого — спустимося ми аж так, що звернемося до поцейбічного світу і триматимемося наших тілесних забаганок, дошукуючись намислів широких для себе і своїх нащадків, то неодмінно впаде на нас гнів Господній, і помститься Бог народові моєму присяголомному і спізнає він, чого варте таке ламання спілки.
Наразі єдиний шлях уникнути такої кораблетрощі й подбати про наших нащадків — слухати порад Михаїла, ходити по правді, любити милосердя і смиренно ступати з Богом нашим. Над чином цим мусимо ми трудитись усі, як один. [...] Тож зберігатимемо єдність духу в спілці миру. Хай рядить нами Господь наш і пребуватиме серед нас у радості, щоб розгледіли ми ще краще мудрість його, силу, добро й істину, як спізнали ми їх колись. Прирозуміємо ми, що Бог Ізраїлю серед нас, коли вдесятьох здолаємо ми встояти перед тисячами недругів наших, якщо співатимемо ми йому осанну й радітимемо, так що про потомні колонії люди казатимуть: хай сотворить їх Господь як сотворив поселення Нової Англії. Належить-бо нам пам'ятати, що постанемо ми як місто на пагорбі, всі погляди людські буде зведено на нас, якщо зневажимо ми Бога нашого при чині сьому, що його завдали ми собі на плечі, а отже мимоволі позбавимо ми себе Його допомоги у справах щоденних наших, і топитимуть на нас по всьому світі язики як на казку якусь. Дамо ми привід недругам розтулити вуста і лихословити шляхи Господні і всіх, хто діймає віри Йому; введемо ми в неславу образи багатьох достойних слуг Божих і змусимо їх слова молитов своїх обернути на прокльони в наш бік, доки не втратимо ми краю благословенного, до якого наближаємося»[166].
Те, що міфи заснування США живі й донині, можна виснувати якраз із того, як актуально звучить у наші дні звістка Джона Вінтропа з сивого минулого з огляду на подвійний виклик США через їхню односторонню позицію і терористичну загрозу.
Всі теорії так званого «ліберального імперіалізму»[167] створені під враженням від колосальної сили США та їхнього незаперечного виняткового становища, і зазвичай вони дуже швидко випускають з уваги історичні причини занепаду європейського імперіалізму: перенапруження і глобалізацію європейського націоналізму, який порівняно з імперіями виявився могутнішою історичною силою. Європейський імперіалізм обпалив собі крила у своїй іманентній діалектиці панування і самовизначення. Європа в епоху свого імперіалізму експортувала не лише власну силу, а водночас власні ідеї й ідеали народного суверенітету і самовизначення. Це внутрішнє протиріччя сучасного європейського імперіалізму між експлуататорською дійсністю та його демократичними й просвітніми ідеалами вело до експорту революційного націоналізму, як це сталося майже скрізь у Європі, починаючи з Великої французької революції. Після 1917 року антиімперіалістичні визвольні рухи дедалі більше просякали соціалістично-комуністичними ідеями, ба навіть приєднувалися до комуністичного Третього Інтернаціоналу, бо революційний соціалізм так само випадало обернути проти європейського імперіалізму. Втім, по суті, ці антиімперські рухи, які вели боротьбу за самовизначення і суверенітет своїх країн і перемагали, залишаються національно-революційними. Ця діалектика європейського імперіалізму насамперед там, де існувала яскраво виражена незалежна традиція, зокрема в Азії, поклала початок першим успішним національно-революційним визвольним рухам. До цього долучилася військова поразка європейських імперіалізмів у другій світовій війні з Японією, яка наочно показала уярмленим ними народам у колоніях військову слабкість і вразливість.
Тому американський «ліберальний» імперіалізм сьогодні, найпевніш, усюди, де він робитиме ставку на пряме здійснення своїх претензій на панування за допомогою військового втручання, протистояв би войовничому революційному націоналізмові, а ризик поразки для наддержави був би при цьому вкрай високим. Глобалізація революційного націоналізму — це результат європейської спадщини Новітнього часу, щоправда, витоки глобалізації демократичних цінностей здебільшого — за винятком Індії — сягають американської традиції. Тому на відміну від європейських імперій XIX і XX століть Америка нині вельми обмежена в застосуванні своєї воєнної сили, бо в добу сучасності її вживання підпорядковується цілком іншим легітимаційним примусам. У реальному часі глобальної звітності, зв'язку і перш за все руйнівної сили інтернету ситуація лише різко загострюється. Підкорення чужих народів шляхом безжального використання власної величезної військової сили вже не є просто прагматичним рішенням, адже в руслі глобалізації західних цінностей воно однозначно сприймається як неправне. Ціна, що її довелося б заплатити за це, була б величезною, отже неприйнятною. Певно, кошмарні сценарії мали б у майбутньому стати реальністю, щоб відпали ці нормативні обмеження.
Донині США були в пастці своєї цілком унікальної суперечності між імперською владою й американською ідентичністю, між об'єктивно даною односторонньою позицією і суб'єктивним антиімперіалізмом американського суспільства та його підвалин. Сюди слід іще додати надмірну складність завдання, бо навіть єдиній наддержаві США може забракнути сил, коли йдеться про те, щоб самотужки (або лишень у супроводі «коаліції охочих») забезпечувати глобальний імперський контроль. Окрім того, їм доводиться увесь час наглядати за асиметричними національно-революційно-релігійними опозиційними рухами, що, коли оцінити все прагматично, може виявитися неможливим. Звичайно, ці суперечки в американській історії по закінченні Другої світової війни — річ далеко не нова, бо саме у цих часах і бере початок роль Америки як універсальної наддержави. Якщо як слід попорпатися у книжкових
