Таємна історія Радянського Союзу - Павло Правій

ГЛАВА ДВАНАДЦЯТА.

ТАНКИ, ГОЛОДОМОР І ЗОЛОТО ДЛЯ СПОЛУЧЕНИХ ШТАТІВ АМЕРИКИ

Отже, захопивши владу у 1927 році й вигнавши Троцького з країни у 1929-му, Сталін взяв курс на підготовку Великої війни. Уся його риторика про мирне співіснування (вперше її було озвучено ще на Генуезькій конференції 1922 року), співробітництво та «побудову соціалізму в окремо взятій країні», була лише димовою завісою. Більшовики готувалися до боротьби за світове панування. Ще наприкінці 1928 року як представник «Амторгу» до США завітав начальник Військово-технічного управління РСЧА Інокентій Халепський. З дуже цікавою пропозицією: продати більшовикам… танки. І американці після успішних плідних перемовин погодилися. Два танки конструкції талановитого інженера Крісті було вивезено разом із документацією та ліцензією на виробництво до СРСР всього лише за 60 тисяч доларів. Ці машини стали прототипом першого радянського масового швидкісного танка БТ-2. За один рік виробництва (1932-1933) їх побудували 620 одиниць. Це приблизно стільки ж, скільки тоді було в усіх арміях Європи разом узятих.

Запитають: як країна, що була центром світового імперіалізму, який так ненавидів СРСР і прагнув його знищити, могла продати ворогові танки разом із ліцензією на їх виробництво? Відповідь у тому, що насправді ні США, ні навіть Британія ніколи не планували нападу на Радянський Союз. Всупереч «страшилкам», які виготовлялися на кухні Агітпропу для споживання власним населенням, капіталістичні країни, а особливо США, були суто мирними, пацифістськими країнами. США – уявіть собі – навіть зовнішньої розвідки не мали. Танки Крісті тому і продали, що американські військові не бачили потреби в існуванні окремих танкових підрозділів. Бронетанкові війська США було розформовано після Першої світової війни постановою Конгресу від 4 червня 1920 року. Танки передали піхоті. Ви сміятиметеся, друзі, але в кожній з чотирьох піхотних дивізій, які, власне, й складали тоді все «грізне» американське військо, було аж… по одній танковій роті. Рота – це 9 машин. Допотопних «Рено» зразка 1917 року. Ще був окремий 67-й танковий полк. У своєму складі він мав 54 «важких» танки Mk VIII та 15 легких «Рено». Це все. Знаєте, що таке танк Mk VIII? Бачили фільми про Першу світову, де полем, мов велетенські черепахи, повзуть сталеві ромбовидні монстри? Ото воно і є. Коли в 1932 році (ага, саме тоді, коли СРСР почав клепати сотні БТ-2) в США танки Mk VIII було знято з озброєння, танків у цій країні майже не залишилося.

Сталін зневажливо дивився на крихітну беззахисну армію США і нарощував потугу свого війська. Навіщо? У цей же час Радянським Союзом в Англії було придбано ще й ліцензію на британський танк «Vickers Mk E», який став прототипом знаменитого легкого танка підтримки піхоти Т-26. Цих танків з 1931 по 1941 роки побудували 11 373 – більше, ніж мали усі армії світу, включно із лютим гітлерівським Вермахтом разом узяті. Для порівняння – в самій «імперіалістичній» Британії, яка буцімто лише про те і мріяла, аби придушити «країну рад», було побудовано 153 «Vickers Mk E», але не всі вони надійшли на озброєння англійського війська – кілька десятків машин було продано Польщі, Фінляндії та деяким іншим країнам.

У СРСР багато чого навиробляли: танки, літаки, гармати, кулемети, міномети. Цілі гори озброєння – усе перераховувати не вистачить книжки. І ці два танки я згадую лише тому, аби показати «миролюбність» комуністів і те, на що йшли мало не всі гроші. Для того, аби тягати гармати, потрібні трактори. Танки теж десь треба клепати. Тому в американців замовили тракторні заводи. Американці їх і побудували. В Челябінську, Сталінграді, Харкові та деінде. Основна продукція «тракторних» заводів – танки. На другому місці – тягачі і трактори для війська. І лише на третьому – техніка для сільського господарства. У СРСР все було спрямовано на війну і для війни. Ось знаменита побудова «Дніпрогесу», що її розпочато 1927 року, і перший гідроагрегат якої запрацював у 1932-му. Гадаєте, шановний читачу, це для втілення ідіотської мрії Леніна, що комунізм настане тоді, коли до радянської влади додасться ще й «електрифікація всієї країни»? Та ні! Ця електростанція мала давати енергію для Запорізького алюмінієвого комбінату (запущений у 1933), найбільшого у Європі. Алюміній – це передусім танкові двигуни та двигуни для артилерійських тягачів і бронемашин. Винищувач можна побудувати з фанери та перкалю – так і робили. А от бомбардувальники несуть велику вагу, тому їх із алюмінієвих сплавів роблять. Алюміній – це дроти польового зв’язку. І корпуси радіостанцій. І солдатські кружки, ложки, казанки та ґудзики. І зірочки для пілоток – мільйонами. І ще багато-багато чого воєнного. Алюміній передусім – стратегічний військовий метал. А ще «Дніпрогес» давав електрику для «Запоріжсталі» (запущена у 1933 році), яка виробляла в тому числі й броньову сталь для танків, бронемашин, бойових кораблів та іншої потрібної техніки. А ще «Дніпрогес» забезпечував електрикою «Дніпроспецсталь» (запущена у 1932 році), що виробляла спеціальні високолеговані сталі, які йшли на виготовлення стволів гвинтівок і кулеметів, на підшипники для танків, броньовиків і бойових кораблів, а також інструментальні сталі для військових заводів. А ще «Дніпрогес» давав струм на Запорізький завод феросплавів (запущений у 1933 році), – без феромарганця і феросиліцію неможлива робота металургійних комбінатів, які давали броньовий лист для танків і далі за списком. Якщо ви не знаєте, коли відкрився Запорізький титано-магнієвий комбінат (тоді він називався «Дніпровський магнієвий завод») – підкажу: у 1935 році. Що таке магній? Це алюмінієві сплави. Це високоміцні чавун і сталь (броня), це авіаційна і автомобільна промисловість. Це, зрештою, освітлювальні та сигнальні ракети для армії. І все це протягом 1927-1935 року. Лише в одному Запоріжжі. А були ще Сталіно і Сталінград; Сталіногорськ і Сталінськ; Свердловськ і Ворошиловград, і, звичайно ж, Ленінград.

Я спеціально згадав лише міста, названі на честь вождів, напхані військовими заводами. Але загалом їх були тисячі. От, якщо не знаєте, коли у Челябінську побудували тракторний завод – це 1933 рік. Тракторним він називався для секретності. Робітники цього «тракторного» заводу називали його «Танкоградом». Випускав він, щоправда, і трактори. Дуже цікаві. Це була копія американського «Катепілера-60», яка називалася С-60 або «Сталінець» потужністю 60 кінських сил. Це був перший радянський гусеничний тягач для артилерії великих калібрів.

А було таке, що міста засновували «з нуля», як, наприклад, Комсомольськ-на-Амурі. Перша