Співучасть у злочині - Ігор Іванович Митрофанів
При визначенні змісту поняття «організована група» недостатньо обмежитися кримінально-правовими ознаками (кількість осіб, намір, кількість злочинів, стійкість). На наш погляд, саме цією обставиною пояснюється те, що, на жаль, окремі практичні працівники дуже обережно ставляться до організованої групи як кваліфікуючої ознаки, віддаючи перевагу групі осіб за попередньою змовою. Тому проведення чіткого розмежування між ними, як уявляється, є можливим за рахунок встановлення додаткових ознак, що характеризують організовану групу. Такі ознаки використовує кримінологія.
На думку І. С. Маркова, до ознак організованої групи слід віднести: об’єднання осіб для вчинення злочинів та стійкість зазначених об’єднань; наявність матеріальної бази, що полягає у створенні спільних грошових фондів: офіційно зареєстровані спільні підприємства, кооперативи, акціонерні товариства та інші об’єкти, під прикриттям яких діють злочинці; колегіальний орган керівництва, при якому управління здійснюється групою осіб (радою); функціональна ієрархічна система поділу організації на складові групи, наявність міжрегіональних зв’язків, охоронців, «контролерів»; наявність корумпованих зв’язків в органах влади, судовій та правоохоронній системах; створення системи захисту від кримінального переслідування; встановлення зв’язків із зарубіжним злочинним світом; високий рівень латентності і технічного забезпечення; наявність розвідки і контррозвідки; зовнішня законність дій[203]. У кримінологічній літературі пропонуються й інші ознаки[204].
Як уявляється, при визначенні поняття організованої групи слід детальніше формувати комплексну кримінально-правову і кримінологічну характеристику цього різновиду спільної злочинної діяльності. Однак включення всіх зазначених кримінологічних ознак до законодавчого визначення організованої злочинної групи навряд чи є доцільним, тому що це зробить його громіздким. Незважаючи на достатню повноту перерахованих ознак, можна виокремити із них найзначущі, до яких, варто віднести: вчинення тими самими особами двох і більше злочинів, відносна тривалість функціонування, наявність спільної мети, що поєднує учасників — одержання постійного доходу від злочинної діяльності, наявність організатора, що здійснює функції організації і керівництва злочинною діяльністю, чіткий розподіл ролей між учасниками.
Завдяки такому комплексному підходу до розглядуваної проблеми О. М. Литвак виокремлює три рівні організованих злочинних груп: 1) низовий, утворений з великої кількості зграй, які діють у межах міста або району і, як правило, не мають корумпованих зв’язків у владних інстанціях; 2) середній (регіональний) — відносно великий, значно більші, ніж із трьох учасників, банди та інші злочинні угруповання, із чітко визначеною структурною побудовою. Є можливими іноді корумповані зв’язки з владою та їх кримінальний вплив у межах регіону; 3) виший, міжрегіональний і міжнародний рівні складаються із злочинних організацій з розвинутою вертикальною (ієрархічною) і горизонтальною (функціональною) структурами. Без проникнення у владні структури злочинна діяльність таких об’єднань є неможливою. Тому вузьке визначення організованої злочинної групи, яке нині домінує у кримінологічній літературі, характеризує саме цей рівень і, частково — середній. Але якщо мова йде про організовану злочинність взагалі, то нелогічним є обмеження ознаками її найрозвиненіших форм. Крім вимог формальної логіки, слід мати на увазі і цілком практичні міркування. Концентрація уваги на «мафії» призводить до того, що небезпека, яку несуть дрібні місцеві групи злочинців, недооцінюється. А населення страждає передусім від вуличної та іншої загальнокримінальної «шпани»[205].
Зважаючи на все вищезгадане, нами пропонується таке визначення організованої злочинної групи: «Організована злочинна група — стійке об’єднання трьох і більше осіб, що організувалися з метою вчинення злочинів».
Стійкість як ознака, що відрізняє організовану групу від групи осіб за попередньою змовою, складається з таких компонентів, як тривалість існування групи, стабільність злочинних зв’язків, що обумовлюється наявністю організатора і здійсненням ним організаційних функцій, плануванням декількох злочинних актів, метою яких найчастіше є одержання незаконних доходів, частина з яких використовується для забезпечення функціонування групи.
Злочинна організація як самостійний вид співучасті вперше законодавчо виділений у КК України 2001 р. Згідно з ч. 4 ст. 28 КК злочинна організація — стійке ієрархічне об’єднання трьох або більше осіб, члени якого або структурні частини якого за попередньою змовою зорганізувалися для спільної діяльності з метою безпосереднього вчинення тяжких чи особливо тяжких злочинів учасниками цієї організації, керівництва чи координації злочинної діяльності інших осіб або забезпечення функціонування як самої злочинної організації, так і інших злочинних груп.
ПВСУ у п. 10 Постанови від 23 грудня 2005 р. № 13 визначає злочинну організацію (ч. 4 ст. 28 КК) як внутрішньо й зовнішньо стійке ієрархічне об’єднання трьох і більше осіб або двох і більше організованих груп (структурних частин), метою діяльності якого є вчинення тяжких або особливо тяжких злочинів чи тільки одного, що вимагає ретельної довготривалої підготовки, або керівництво чи координація злочинної діяльності інших осіб, або забезпечення функціонування як самої злочинної організації, так і інших злочинних груп.
15 квітня 2008 р. у ч. 4 було внесено зміни, внаслідок чого злочинна організація буде мати місце за наявності всіх ознак такої органіці та кількісний склад її буде нараховувати від п’яти і більше осіб.
Злочинну організацію слід вважати утвореною (створеною), якщо не тільки після досягнення особами згоди щодо вчинення першого тяжкого чи особливо тяжкого злочину, до його закінчення, об’єднання набуло всіх обов’язкових ознак такої організації. При цьому немає значення, передувала набуттю об’єднанням ознак злочинної організації стадія його існування як організованої групи чи
