Історія повертається. Світ після 11 вересня і відродження Заходу - Йошка Фішер

від яких це залежало, діяли не так. Згадаємо явне визнання принципу рівності обох релігій в імперії, міжнародно-правове визнання рівності держав, законодавче встановлення територіального суверенітету станів та їхню участь у імперській владі. [...] І ми в даному контексті не забуваємо важливу річ — що взялися убезпечити новий порядок всупереч протесту універсального папства через антипротестне застереження, всупереч запереченню універсальної імператорської влади через положення про гарантію! Все це набуло для виникнення нашого сучасного світу величезного значення. Новий спосіб мислення замінив універсалізм середньовіччя. Новий порядок у Вестфальському мирі вперше чітко помітно базувався на попервах вимушеному співіснуванні різних сил і князівств. І здійснювалося нове раціональне мислення, що звірялося на свою силу, свідомо формувало й, порядкуючи, втручалось у речі, бо на місці як і раніше значною мірою неписаного й безформного закону на великих сферах державного, міжнародного та церковного права виступала згода, що її не випадало хибно називати основним законом новочасної Європи». Fritz Dickmann: Der Westfalische Frieden, Münster 1992, S. 495. ">[97], була заснована на окремих суверенних державах-суб'єктах, які піднесли централізацію будь-якої переддержавної і приватної влади в абсолютизмі територіального князівства. Мета системи полягала в запобіганні самовладності однієї сили на європейському континенті шляхом укладення різних спілок і, в ідеалі, у встановленні балансу сил у європейській державній системі, що зробило б неможливим цю гегемонію однієї держави. «Маленькі людці об'єднуються проти примноження сили і політичної переваги. Вони зав'язують спілки, коаліції. Поняття європейського балансу так удосконалюється, що єднання багатьох інших змушує претензії відступати [...]», — писав у 1833 році німецький історик Леопольд фон Ранке. «У великій небезпеці можна, далебі, спокійно покладатися на генія, який досі береже Європу від панування будь-якого одностороннього і насильницького спрямування, будь-якому тискові з одного боку все ще протиставляє спротив з іншого, а коли доходить до загального єднання, із кожним десятиліттям тіснішого, то успішно рятує загальну свободу і роз'єднання»[98].

Ця класична європейська державна система діяла аж до запровадження чотирьох великих світських змін в історії політичної сучасності. Це були демократична революція, індустріалізація, виникнення націоналізму[99] та глобалізація ідеї національної держави у світлі деколонізації. З Французької революції 1789 року розпочався виразний розпад старої європейської системи держав, яку правознавці називали «Ancien régime». Третій стан, буржуазія, а разом з ним і народні маси вийшли на сцену історії, а значить і державної системи.

До двох великих революцій XVIII століття — Революції 1776 року в США і Великої французької революції 1789 року, — зовнішня політика (за винятком Великої Британії, де в той час уже існував незалежний парламент) була винятковою прерогативою суверенних державців, які використовували на це своїх дипломатів і, перш за все, свої регулярні армії, складені з завербованих і підневільних вояків. Доти народ у зовнішній політиці європейських держав не грав практично жодної ролі.

Тільки революційна Франція мобілізувала народні маси і закликала їх в ім'я захисту нації до зброї (23 серпня 1793 року оголосили призов на військову службу — «Levee en masse»), щоб відбити інтервенцію роялістських військ — як виявилося, з приголомшливим успіхом[100]. Водночас із перемоги цієї революції в ім'я нації постала нова революційна ідеологія, націоналізм. Навіть визвольні війни європейських народів від влади Наполеона проходили під знаком революційного націоналізму, якому випадало поставити світ європейських держав і політичних реалій в найближчі сто п'ятдесят років з ніг на голову. Після Великої Французької революції промислова революція, що набувала дедалі більшого розмаху в Європі та Північній Америці з її величезною технічною і науковою динамікою, змінила економічний, технологічний та соціальний фундамент влади[101].

Нова масова армія, ідеологія революційного націоналізму, техніко-промислова революція у сфері військової техніки і досі у всій історії людства небачене примноження її руйнівної сили витворили нову насильницько-політичну реальність, якій випадало захитати стару європейську систему держав і врешті-решт її зруйнувати. Перша світова війна з неймовірним жахом багаторічних матеріальних боїв розбила останні позосталі рештки й ілюзії старого європейського світу і його зовнішньополітичний лад. Навіть американський президент Вудро Вільсон блискуче проаналізував трощу європейської системи рівноваги