Машерують наші добровольці… - Микола Лазарович

вже вiденського гуртка). Очевидно, що саме про цi виступи йдеться в працi Костя Левицького, де вiн згадує про заяви та резолюцiї української молодi та вiденських українцiв, прийнятi на рiзноманiтних зборах. У цих документах, датованих 3, 7, 19 червня та 3 грудня 1917 р., вiд українських полiтичних провiдникiв вимагалося: перейти в опозицiю до австрiйської влади з огляду на її ворожiсть до українських справ; заявити, що метою українцiв в австрiйськiй iмперiї є незалежнiсть всiх захiдноукраїнських земель i їх об’єднання з Українською державою, яка постала на руїнах царської iмперiї, в єдиний державний органiзм; увiйти в безпосереднi зносини з Українською Центральною Радою[211]. Такi вимоги тих, хто їх iнiцiював, тобто окремих старшин УСС, свiдчать про їхнє намагання як пiдготувати сприятливий ґрунт для майбутнього протиавстрiйського виступу, так i розширити коло його виконавцiв. Крiм того, такi дiї означали, що стрiлецтво вже не обмежується тiльки критикою надто млявої полiтики українського полiтичного проводу, а й намагається шукати форми впливу на нього.

Спостерiгаючи за стрiмкими змiнами в нацiональному життi Надднiпрянської України, УСС сприймали кожен успiх там, як свiй власний. Дiзнавшись про ІІІ–й Унiверсал Центральної Ради, яким проголошено Українську Народну Республiку, вони вирiшили вiдзначити цю радiсну для всього українського народу подiю. Зокрема, дуже урочисто вiдбулося згадане святкування 8–9 грудня 1917 р. в Кошi та Вишколi, мiсця постою яких були прикрашенi нацiональними прапорами й транспарантами з написами «Хай живе Українська Народна Республiка!». Там вiдбулися святковi збори, пiсля завершення яких усi вiддiли Коша — понад 1000 стрiльцiв з оркестром та смолоскипами пройшли через навколишнi села Жидачiвщини, де також проводили спiльнi з мiсцевим населенням манiфестацiї та Богослужiння[212], щоб продемонструвати солiдарнiсть iз Надднiпрянською Україною та підняти дух галицького українства.

Таке ж свято хотiли влаштувати й фронтовi частини леґiону, якi з 29 листопада по 16 грудня перебували в селі Гуштин на Чортківщині. Вони звернулися до штабу корпусу з проханням, за пiдписом усiх старшин, про дозвiл на його проведення. У вiдповiдь австрiйське командування заборонило святкування, а тодішнього команданта УСС отамана Мирона Тарнавського, що користувався величезною повагою серед стрiлецтва, як одного з iнiцiаторiв прохання змусило залишити леґiон i перейти до австрiйської частини[213]. 8 січня 1918 р. його обов’язки перебрав сотник Осип Микитка[214], присланий із австрійської армії. У зв’язку з цим сотник Дмитро Вiтовський трохи згодом писав iз фронту до сотника Никифора Гiрняка, що коли б австрiйська влада дiзналася про святкування в Кошi дня проголошення УНР, то квалiфiкувала б його як державну зраду[215]. З таким перебiгом обставин стрiлецтво погодитися не могло.

Останнi подiї, до яких додалися ще й звiстки, що незабаром буде утворено польську державу, до якої увiйдуть i вся Галичина, Холмщина, Пiдляшшя та Волинь, викликали шквал обурення та рiзке зростання антиавстрiйських настроїв, котрi вже й так вирували серед стрiлецтва[216]. Підхорунжий УСС Дмитро Паліїв зазначав з цього приводу: «Перед нами ніби фронт, але за ним Українська Держава! А тут торгують нами немов худобою. О, ні! Того ми не стерпимо! — йшло від сотні до сотні, від чети до чети, від стрільця до стрільця. Ми не наймити щоб служити Австрії, яка нами торгує — чулося в розмовах між стрільцями й старшинами. Чи не час вже розстатися зі зрадливою Австрією? Серед стрілецтва кипіло. І в наших умах зарисовувався вже зовсім виразно другий фронт. Не на Схід проти своїх, але на Захід»[217]. Найактивнiшими виявилися тi УСС, котрi втекли з росiйського полону. Вони були революцiйно настроєнi i доводили, що для стрiльцiв тепер мiсце не в австрiйськiй армiї, а по другому боцi фронту, де українцi будують свою державу. З цього приводу в стрiлецьких пiдроздiлах вiдбувалися постiйнi таємнi наради[218]. Тоді ж серед стрiлецтва почалися iнтенсивнi пошуки шляхiв налагодження зв’язкiв iз Центральною Радою[219], яку стрiльцi вважали своєю моральною владою. Ходили також чутки, що група старшин восени 1917 i на початку 1918 рр. зверталася до Центральної Ради iз проханням, щоб вона визначила подальше завдання УСС, але у вiдповiдь їм рекомендували залишатися на місцi[220]. Доводилося вирiшувати: як бути далi?

Висловом такої дилеми стали двi таємних наради Українських Січових Стрільців. Перша проходила 7 грудня 1917 р. серед старшин