Злочини у сфері службової діяльності: кримінально-правова характеристика. - П. П. Андрушко
Конфлікт інтересів, очевидно, має місце завжди. Головне завдання держави і суспільства — досягти їх збалансованості. Як зазначають автори праці «Приватне життя і поліція. Концептуальні підходи. Теорія та практика» (Ю.І. Римаренко, Ю.С. Шемшученко, Томас Вюртенбергер, Ю.М. Грошевой та інші), найважливішим критерієм національної безпеки є дотримання балансу життєво важливих інтересів особи, групи, суспільства та держави і особливо їх взаємна відповідальність у забезпеченні безпеки[149].
Юридичними особами, згідно зі ст. 80 ЦК України, є організації, створені і зареєстровані у встановленому законом порядку, наділені правоздатністю і дієздатністю. Види юридичних осіб та їх організаційно-правові форми визначаються ст. 81, 83 ЦК України. Залежно від порядку їх створення, юридичні особи поділяються на юридичних осіб приватного права, які створюються шляхом об'єднання осіб та (або) майна на підставі установчих документів відповідно до ст. 87 ЦК України, та юридичних осіб публічного права, які створюються розпорядчими актами Президента України, органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування в порядку, встановленому Конституцією України та законами України.
Інтереси юридичних осіб публічного права є похідними від інтересів тих фізичних чи/та юридичних осіб, які їх створили. Іншими словами, в інтересах юридичних осіб втілюються інтереси осіб (юридичних та/або фізичних), які їх створили.
Юридичні особи публічного права створюються для охорони інтересів, прав і свобод людей (громадян), їх реалізації. Спричинення шкоди інтересам юридичних осіб публічного права є одночасно і спричиненням шкоди правам, свободам і інтересам людей (громадян), інтересам інших юридичних осіб, для реалізації та охорони яких створені такі юридичні особи, а також спричиненням шкоди інтересам самої держави і суспільства в цілому.
Характеризуючи КК України 2001 р., В.В. Сташис пише: «Система Особливої частини КК побудована в цілому за родовим об'єктом. Розташування розділів Особливої частини підпорядковано певній внутрішній логіці. Зрозуміло, що від правильного розміщення норм Особливої частини залежить їх практичне застосування, теоретичне осмислення окремих складів злочинів, усвідомлення їх взаємозв'язку і специфіки. На першому місці в системі Особливої частини КК розміщено розділ «Злочини проти основ національної безпеки», що передбачає низку суспільно небезпечних діянь, які посягають на загальнонаціональні інтереси. Завершує Особливу частину розділ двадцятий «Злочини проти миру, безпеки людства та міжнародного правопорядку». Що стосується решти розділів Особливої частини, то вони, на думку В.В. Сташиса, послідовно згруповані в три блоки. Перший блок включає розділи, в яких йдеться про охорону інтересів особи і прав людини, а саме: злочини проти життя та здоров'я; проти волі, честі та гідності особи; проти статевої свободи та статевої недоторканності та інші. Другий блок — це злочини проти суспільства (громадських інтересів), а саме: злочини проти власності; у сфері господарської діяльності; проти довкілля; проти громадської безпеки та інші. Нарешті, третій блок — це злочини проти держави (державних інтересів): злочини у сфері охорони державної таємниці; недоторканності державних кордонів; забезпечення призову та мобілізації; проти авторитету органів державної влади, органів місцевого самоврядування та об'єднань громадян; у сфері службової діяльності; проти правосуддя; проти встановленою порядку несення військової служби (військові злочини)[150].
Таким чином, В.В. Сташис виділяє п'ять груп інтересів як об'єктів кримінально-правової охорони, за якими побудована Особлива частина КК: 1) загальнонаціональні; 2) людства в цілому; 3) особи; 4) громадські; 5) державні.
Ієрархія інтересів як об'єктів кримінально-правової охорони, на мій погляд, має таку послідовність:
1) інтереси людства в цілому;
2) національні (загальнонаціональні) інтереси;
3) інтереси особи (людини і громадянина);
4) інтереси держави;
5) громадські інтереси.
Можливо, інтереси держави і громадські інтереси можна (слід) поміняти місцями в наведеній ієрархії інтересів як різновидів цінностей.
Згідно зі ст. 3 Конституції України людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю, а права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Отже, сама людини, її права і свободи та інтереси є об'єктами кримінально-правової охорони, видами цінностей, від яких інші цінності, крім національних (загальнонаціональних), є похідними, в тому числі і інтереси утворених людьми інститутів — об'єднань громадян, юридичних осіб (підприємств, установ, організацій різних форм власності, різних організаційно-правових форм та напрямів діяльності), органів державної влади (законодавчої, виконавчої, судової), самої держави. Разом з тим права, свободи та інтереси людини є складовими частинами національних (загальнонаціональних) інтересів, об'єктами національної безпеки України.
Під національними інтересами у Законі України від 19 червня 2003 р. «Про основи національної безпеки України» розуміються життєво важливі матеріальні, інтелектуальні і духовні цінності Українського народу, як носія суверенітету і єдиного джерела влади в Україні, визначальні потреби суспільства і держави, реалізація яких гарантує державний суверенітет України та її прогресивний розвиток[151].
У статті 3 названого Закону визначені об'єкти національної безпеки: 1) людина і громадянин — їхні конституційні права і свободи; 2) суспільство — його духовні, морально-етичні, культурні, історичні, інтелектуальні та матеріальні цінності, інформаційне і навколишнє природне середовище і природні ресурси; 3) держава — її конституційний лад, суверенітет, територіальна
