Злочини у сфері службової діяльності: кримінально-правова характеристика. - П. П. Андрушко

ті матеріалізовані утворення, які можна віднести до цінностей, що охороняються законом, і не визнає такими «антицінності» — підроблені гроші або цінні папери тощо, вважаючи, що останні виступають як засоби вчинення злочину. Суспільно цінна річ, хоч і видозмінена, на думку Є.В. Фесенка, може бути предметом злочину. По-друге, Є.В. Фесенко названі матеріалізовані утворення розглядає і як предмет злочину, і як компонент цінностей — об’єкта злочину, і як матеріалізоване благо, і як самі цінності[170], тобто його позиція з цього питання, за визначенням С.Б. Гавриша, є певною мірою еклектичною[171], з чим слід погодитись.

Зазначу, що питання про те, чи є предметом злочину «антицінності», ставилось раніше багатьма вченими. Зокрема, В.Я. Тацій, розглядаючи питання про співвідношення об'єкта і предмета суспільних відносин, підтримавши позицію Б.С. Нікіфорова, який писав, що те, що в даний час прийнято називати предметом, співвідноситься з об'єктом не як частини неназваної єдності, розміщені зовнішньо стосовно одне до другого, а як складова частина цілого — із самим цим цілим, яке, крім «предмета», включає в себе і інші елементи[172], зазначає, що сформульована Б.С. Нікіфоровим теза хоча і вірна у своїй основі, але нею не вичерпується вся проблема предмета злочину: «Зокрема, залишається не з'ясованим, як вирішити питання з тими предметами, які не входять до складу суспільних відносин, які охороняються, але з якими чинне кримінальне законодавство пов'язує певні правові наслідки, які впливають на відповідальність, кваліфікацію та ін. Так, підроблені грошові знаки, самогон та інші міцні спиртні напої домашнього виготовлення, порнографічні предмети не входять до складу суспільних відносин, які охороняються, однак ці предмети, як і їх ознаки, мають суттєве значення для відповідальності при вчиненні відповідних злочинів»[173].

М.П. Бікмурзін під предметом злочину розуміє «вказаний у кримінальному законі об'єкт матеріального світу чи інформацію, шляхом створення яких чи впливаючи на які винний безпосередньо вчиняє посягання на об'єкт злочину»[174]. Змістом поняття предмета злочину, на його думку, охоплюються речі, енергія, поля, інформація, а також людина. Разом з тим, вважає М.П. Бікмурзін, у кримінальному праві доцільно зберегти термін «потерпілий» з метою підкреслити особливе значення людини як об'єкта кримінально-правової охорони[175].

Щодо місця предмета злочину у структурі складу злочину, М.П. Бікмурзін обґрунтовує позицію, що предмет злочину є факультативною ознакою, яка входить в об'єктивну сторону злочину, поряд із знаряддями і засобами вчинення злочину. Таке розуміння предмета злочину, на його думку, дозволяє включити у зміст його поняття об'єкта злочину явища матеріальної дійсності, а також закріпити тісний взаємозв'язок предмета злочину з суспільно небезпечними наслідками, які характеризують об'єктивну сторону злочину[176].

До матеріалізованих об'єктів Є.В. Фесенко відносить майно, природні багатства (ліс, водойми тощо), продукцію творчості, документи та ін. Що підпадає під «інше», Є.В. Фесенко не конкретизує, обмежившись лише вказівкою, що поняттям «матеріалізований об'єкт» не охоплюються тіло, організм людини.

Крім матеріалізованих благ, до компонентів цінностей Є.В.Фесенко, як уже зазначалось, відносить і нематеріалізовані блага — блага фізичного, психологічного, етичного, естетичного, духовного або політичного чи іншого соціального характеру, що задовольняють потреби індивіда чи групи людей, громадських та державних структур чи суспільства в цілому, яким може бути заподіяна чи спричиняється шкода внаслідок вчинення злочину.

П.С. Берзін до предмета злочину, окрім речей матеріального світу, відносить інтелектуальні цінності та нематеріалізовані об'єкти, впливаючи на які винна особа завдає шкоди об'єкту чи створює небезпеку її заподіяння. Зокрема, він пропонує визнати предметом злочину, передбаченого ст. 229 КК, інформацію як відомості про оточуючий світ, процеси, явища, що в ньому відбуваються, які представлені у формі даних (знаків, символів, кодів, сигналів, команд тощо) і можуть бути зафіксовані на матеріальних носіях[177].

Стосовно визнання предметами окремих злочинів об’єктів права інтелектуальної власності останніми роками позитивна відповідь дається і окремими російськими вченими. Зокрема, А.В. Наумов вважає, що інтелектуальна власність у її матеріальному виразі може бути і об'єктом (предметом) злочинів проти власності[178]. Натомість М.П. Бікмурзін вважає, що кримінальний закон охороняє від злочинного впливу не матеріальний носій, а інформаційну складову винаходу, корисної моделі або промислового зразка.

Комп'ютерну інформацію визнає предметом злочину, передбаченого ст. 361 КК, М.В. Керченський. При цьому він виділяє три ознаки комп'ютерної інформації як предмета злочину — фізичну, економічну та юридичну, фізичною ознакою комп’ютерної інформації, на його думку, є наявність носія — предмета чи середовища, фізичні, хімічні чи інші властивості яких використовуються для зберігання або передавання інформації, яка розпізнається ЕВМ; економічною — цілісність, конфіденційність та наявність ціни такої інформації; юридичною — наявність у інформації власника та те, що вона є чужою для винного[179].

Різні види інформації визнають предметом комп'ютерних злочинів (ст. 361–3631 КК) А.А. Музика та Д.С. Азаров, а саме комп'ютерну інформацію та інформацію, що передається мережами електрозв'язку. Під комп'ютерною інформацією вони розуміють відомості про навколишній світ і процеси, які в ньому відбуваються, представлені у формі даних,