Злочини у сфері службової діяльності: кримінально-правова характеристика. - П. П. Андрушко

Прикладом застосування поняття «інтерес» у широкому сенсі, на думку Конституційного Суду України, є Конституція України, статті 18, 32, 34, 35, 36, 39, 41, 44, 79, 89, 104, 121, 127, 140 якої наголошують на національних інтересах, інтересах національної безпеки, економічного добробуту, територіальної цілісності, громадського порядку, здоров'я і моральності населення, політичних, економічних, соціальних, культурних інтересах, інтересах суспільства, інтересах усіх співвітчизників, інтересах громадянина, інтересах держави, спільних інтересах територіальних громад сіл, селищ та міст тощо. Вказуючи на наявність таких інтересів, Конституція України підкреслює необхідність їх забезпечення (ст. 18), задоволення (ст. 36) чи захисту (ст. 44, 127). Зміст інтересів у широкому розумінні Конституція України не розкриває. Проте у Законі України «Про основи національної безпеки України» від 19 червня 2003 р. № 964-IV дається як визначення терміна «національні інтереси» (ст. 1), так і вичерпний перелік їх пріоритетів (ст. 6).

Конституційний Суд України, здійснивши інтерпретацію поняття «інтерес» у вузькому розумінні цього слова, оскільки у клопотанні народних депутатів України йшлося саме про такий різновид інтересу у словосполученні «охоронюваний законом інтерес», тобто інтерес, який, на відміну від інтересу в широкому розумінні, перебуває у логічно-смисловому зв'язку із суб'єктивними правами, але прямо ними не опосередковується, тобто виходить за межі останніх, а саме у такому значенні слово «інтерес», вважає Конституційний Суд України, вживається в Конституції України, у ст. 4 ЦПК України, окремі положення якого підлягають офіційному тлумаченню, і в багатьох законах та інших нормативно-правових актах, дав таке визначення поняття «охоронюваний законом інтерес»: «це прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом, зумовлений загальним змістом об'єктивного і прямо не опосередкований у суб'єктивному праві простий легітимний дозвіл, що є самостійним об'єктом судового захисту та інших засобів правової охорони з метою задоволення індивідуальних і колективних потреб, які не суперечать Конституції і Законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загальноправовим засадам» (п. 1 резолютивної частини Рішення Конституційного Суду України у справі за конституційним поданням 50 народних депутатів України щодо офіційного тлумачення окремих положень ч. І ст. 4 Цивільно-процесуального Кодексу України (справа про охоронюваний законом інтерес) від 1 грудня 2004 р. № 18-рп/2004[144]).

Конституційний Суд України вважає, що інтерес може бути як охоронюваним законом, правоохоронюваним, законним, так і незаконним, тобто таким, що не захищається ні законом, ні правом, не повинен задовольнятися чи забезпечуватися ними, оскільки такий інтерес спрямований на ущемлення прав і свобод інших фізичних і юридичних осіб, обмежує захищені Конституцією та законами України інтереси суспільства, держави чи «всіх співвітчизників» або не відповідає Конституції чи законам України, загальновизнаним принципам права. Наголос на «охоронюваності законом» чи законності того чи іншого інтересу законодавець робить не завжди, зважаючи на те, що згадувані у законах інтереси не суперечать Конституції України або випливають з її змісту. Таке акцентування застосовується лише у разі, коли не виключена можливість шляхом зловживання інтересами, прагненнями, використовуючи ті чи інші юридичні норми, забезпечити реалізацію незаконних інтересів (абз. 3 п.3.5 мотивувальної частини названого Рішення Конституційного суду України).

Оцінюючи дане Конституційним Судом України визначення поняття «охоронюваний законом інтерес», І.О. Дзера робить висновок, з яким слід погодитись, що із змісту філософськи викладеного рішення важко зробити однозначні висновки щодо змісту цього поняття, «проте в ньому простежується певна ідея, яка полягає у тому, що, на думку Конституційного Суду України, охоронюваний законом інтерес необхідно розуміти як прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом. Іншими словами, охоронюваний законом інтерес особи не ґрунтується на його наявному суб’єктивному праві, яке, однак, може у неї виникнути у результаті застосування відповідного способу захисту»[145].

У теорії права під законним інтересом розуміється здебільшого відображений в об'єктивному праві чи такий, що випливає із його загального смислу і певною мірою гарантований державою, простий юридичний дозвіл, який виражається в прагненні суб’єкта користуватись конкретним соціальним благом, а також в окремих випадках звертатись за захистом до компетентних органів — з метою задоволення своїх потреб, які не суперечать громадським[146].

Ю.М. Тодика та О.Ю. Тодика зазначають, що в юридичній літературі законні інтереси класифікуються за наступними ознаками: а) за суб'єктами — на законні інтереси громадян, державних, громадських, муніципальних, комерційних та інших організацій; б) залежно від галузевої поширеності — конституційні, громадянські, процесуальні; в) залежно від рівня — загальні і окремі; г) за характером законні інтереси поділяються на майнові та немайнові[147]. При цьому вони звертають увагу на те, що, враховуючи, що законні інтереси можуть бути не лише у людини і громадянина, але і в інших суб'єктів права, може виникнути проблема конфлікту інтересів, в тому числі і між громадянином і державою в особі її органів, і цей конфлікт не завжди може вирішуватися на користь громадянина. На їх думку, тут вельми важливий вибір пріоритетів, перш за все, загального і приватного інтересу, і далеко не завжди приватний інтерес має превалювати над загальним, під яким вони розуміють як державний, так і суспільний інтерес[148].

Необхідність збалансування прав, свобод і інтересів людини з інтересами держави і суспільства обумовлює об'єктивну зумовленість і необхідність певного обмеження прав людини.

Зокрема, при визначенні видів товарів, на імпорт яких має встановлюватись ввізне мито, та його розмірів мита повинні враховуватись: 1) інтереси покупців таких товарів, які зацікавлені в тому, щоб розміри такого мита були якомога меншими, оскільки ціни на них будуть меншими; 2) інтереси вітчизняних виробників аналогічних товарів, які зацікавлені, навпаки, в тому, щоб розміри ввізного мита були більшими, оскільки