Офіцерський корпус Армії Української Народної Республіки (1917—1921) - Ярослав Юрійович Тінченко
ЦДАВОУ. — Ф. 1075. — Оп. 2. — Спр. 652. — С 37.
ЯРЧЕВСЬКИЙ Петро Миколайович
(?—24.10.1963) — старшина Дієвої армії УНР.
Народився у Черкаському повіті Київської губернії. Закінчив Сумський кадетський корпус, Михайлівське артилерійське училище. Останнє звання у російській армії — підполковник.
У 1919 р. — старшина запасної кінної батареї Дієвої армії УНР. З 26.08.1919 р. — у резерві Головного артилерійського управління Військового міністерства УНР.
На еміграції жив у Польщі. Помер та похований у Ченстохові.
ЦДАВОУ. — Ф. 1075. — Оп 2. — Спр. 37 — С 231–232.
ЯСЕНЕЦЬКИЙ Михайло Владиславович
(?—?) — командир полку Дієвої армії УНР.
Станом на 01.01.1910 р. — штабс-капітан 41-го піхотного Селенгінського полку, у складі якого брав участь у Першій світовій війні. Останнє звання у російській армії — полковник.
З 11.07.1918 р. — командир 3-го пішого Брест-Литовського полку Дієвої армії УНР. Навесні 1919 р. — начальник господарчої частини 51-го пішого дієвого ім. С. Наливайка полку Дієвої армії УНР. 25.04.1919 р. виїхав з полковим обозом до Звягеля, де був захоплений червоними. Подальша доля невідома.
ЦДАВОУ. — Ф. 1078. — Оп. 1. — Спр. 96. — С. 34.
ЯСЬКЕВИЧ Сава Тимофійович
(01.08.1895-20.06.1996) — сотник Армії УНР (генерал-хорунжий в еміграції).
Народився у Житомирі. Закінчив Житомирську гімназію, навчався у Київському університеті, закінчив військове училище в Києві (1916). Брав участь у Першій світовій війні, був поранений, лікувався в Астрахані.
Яськевич Сава у фото 1945 року (Пам'ятна книга. П'ятдесятиліття Союзу бувших українських вояків в Канаді. — Гамільтон. — 1987)
У 1918 р. повернувся в Україну. З червня 1919 р. — викладач та курсовий старшина Житомирської спільної юнацької школи. У 1920–1921 рр. — курсовий старшина Спільної (Камянецької) юнацької школи. За нез'ясованих обставин у 1921 р. був звільнений з Армії УНР та позбавлений усіх старшинських звань.
На еміграції закінчив гірничу школу у Бориславі (1928), працював на Бориславському нафтородовищі.
У 1941–1943 рр. — секретар Українського допомогового комітету у Дрогобичі. У червні 1943 р. разом із сином Левком вступив до Добровольчої дивізії військ СС «Галичина», брав участь у бою під Бродами, був поранений. Навесні 1945 р. був призначений командиром 4-го полку 1-ї Української дивізії Української національної армії.
Після закінчення війни разом із частинами дивізії був інтернований у м. Ріміні (Італія), був комендантом табору українських вояків. У 1948 р. разом з іншими вояками табору був перевезений до Великобританії, звідки у 1949 р. емігрував до Австралії, жив у Сіднеї. З 1950 р. до 1984 р. — голова Союзу українських комбатантів Австралії. Був одним із найвизначніших та найвпливовіших українських емігрантів в Австралії. Урядом УНР в екзилі був підвищений до звання генерал-хорунжого. Помер та похований у Сіднеї.
П'ятдесятиліття Союзу Бувших Українських вояків в Канаді, пам'ятна книга. — Гамільтон. — 1987. — С. 83; Енциклопедія Української Діяспори. — Київ — Нью-Йорк — Чікаго — Мельборн. — 1995. — Т. 4. — С. 248; Некролог//Сурмач. — Лондон. — 1996. — С. 93; Некролог//Вісті Комбатанта. — Нью-Йорк. — 1996. - № 4. — С. 119–120.
ЯЦЕНКО Петро
(?—?) — сотник Армії УНР.
Закінчив сільськогосподарське училище, працював земським агрономом. У 1916 р. — ад'ютант 2-ї Київської школи прапорщиків. Останнє звання у російській армії — поручик.
У січні—квітні 1919 р. — начальник штабу та заступник начальника Запорізької бригади ім. С. Петлюри Дієвої армії УНР. У 1920–1921 рр. служив в Армії УНР.
У 1922–1927 рр. навчався в Українській господарській академії у Подєбрадах на лісовому відділі. Згодом виїхав до Аргентини, де працював агрономом. Подальша доля невідома.
Прохода В. Записки непокірливого — Новий Ульм — ' 1972 — Кн 2 — С 33–34, 64
ЯШНИЧЕНКО Микола Йосипович
(01.10.1881—?) — генерал-хорунжий Армії УНР.
Народився у Жмеринці, походив з дворян Подільської губернії. Закінчив Орловський кадетський корпус, 3-тє Олександрівське військове училище (1901), служив у 43-му піхотному Охотському полку. Навесні 1905 р. перевівся до 35-го піхотного Брянського полку (Кременчук), який у той час перебував на Далекому Сході, брав участь у Російсько-японській війні. На Першу світову війну вийшов командиром роти 35-го піхотного Брянського полку. У 1915–1916 рр. командував батальйоном цього полку. З 01.01.1916 р. — полковник. У 1916–1917 р. перебував на посадах: т. в. о. командира 35-го піхотного Брянського полку, т. в. о. командира 34-го піхотного Севського полку, т. в. о. начальника бригади 9-ї піхотної дивізії та т. в. о. начальника цієї дивізії. Під час Першої світової війни був тричі поранений, нагороджений всіма орденами до Святого Володимира IV ступеня з мечами та биндою, відзнакою Святого Георгія IV ступеня з лавровою гілкою. Останнє звання у російській армії — полковник.
Яшниченко Микола (праворуч) та полковник Богаєвський, фото 1915 року (з приватної колекції)
Яшниченко Микола, фото 1930-х років (За Державність. — Торонто. — 1966. — Ч. 11)
08.01.1918 р. офіційно українізував 9-ту дивізію та привів її на Полтавщину на місце довоєнної дислокації. У 1918 р. — помічник командира 30-го (згодом — 22-го) пішого Канівського полку Армії Української Держави. З початку грудня 1918 р. — командир Уманського запасного полку військ Директорії. З червня 1919 р. — помічник командира 8-ї Запорізької дивізії Дієвої армії УНР. У листопаді 1919 р. замінив хворого на тиф полковника Базильського на посаді командира 8-го Запорізького загону Дієвої армії УНР. Учасник Першого Зимового походу: помічник начальника Збірної Запорізької дивізії. 28.08.1920 р. був поранений у бою з червоними, після одужання
