Офіцерський корпус Армії Української Народної Республіки (1917—1921) - Ярослав Юрійович Тінченко
(?—?) — старшина Дієвої армії УНР.
Народився у Гродненській губернії. Станом на 01.01.1910 р. — штабс-капітан лібавської фортечної артилерії. Останнє звання у російській армії — підполковник.
У 1918–1919 рр. — командир радіотелеграфного дивізіону Армії Української Держави, згодом — Дієвої армії УНР. З 25.06.1919 р. — старшина для доручень Головного артилерійського управління Військового міністерства УНР. Доля після жовтня 1919 р. невідома.
ЦДАВОУ. — Ф. 1075. — Оп. 2. — Спр. 37. — С 231–232.
ШКАРУПА Тимофій Єфремович
(19.02.1884-24.10.1970) — підполковник Армії УНР.
Шкарупа Тиміш, фото 1917 року (За Державність. — Торонто. — 1964. — Ч. 10)
Народився у с. Чаплинці Таврійської губернії. Напередодні та під час Першої світової війни служив рядовим та унтер-офіцером у 14-му Стрілецькому полку. За бойові заслуги мав повний Георгіївський бант (всі чотири відзнаки Святого Георгія та Георгіївські медалі), був підвищений до звання прапорщика, нагороджений орденом Святого Георгія IV ступеня (04.03.1917, за бій 23.05.1916). Останнє звання у російській армії — штабс-капітан.
Брав участь в українізації 14-го Стрілецького полку, частина якого навесні 1918 р. була включена до складу Армії УНР, служив у цьому полку, який мав назву 14-й піший Поморський полк. З 18.12.1918 р. перебував у розпорядженні коменданта Дніпровського повіту. З квітня 1919 р. — один із командирів загонів отамана Григор'єва. З травня 1919 р. хворів.
З серпня 1919 р. — у Збірному полку 4-ї стрілецької дивізії Збройних Сил Півдня Росії. Згодом разом з рештками полку був інтернований польською владою.
У лютому 1920 р. перейшов на службу до Армії УНР, служив у 4-й бригаді та 3-й Залізній дивізії Армії УНР.
У 1923 р. на еміграції народився син Юрій, якого виховував сам, без матері дитини.
У червні 1943 р. разом з сином зголосився до Добровольчої дивізії СС «Галичина», отримав відмову через вік, але син, Юрій Шкарупа (1923–1984) — служив хорунжим Української національної армії.
У 1950 р. разом з сином емігрував до Канади. Помер у м. Вільмінгтон Делявере.
ЦДАВОУ. -Ф. 1075. -Оп. 2. -Спр. 557. -С. 142–143; Некролог//Українське Козацтво. — 1971. — Ч. 1(15). — С. 53–54; Некролог Ю Шкарупи//Вісті Комбатанта. — Нью-Йорк. — 1984. - № 3. — С. 93; Военный орден Святого Великомученика и Победоносца Георгия. Именные списки 1769–1920. — Москва. — 2004. — С. 842.
ШКЛЯРЕНКО Михайло Григорович
(1883—?) — полковник Армії УНР.
Народився у м. Ніжин. На військову службу вступив у 1892 р. Закінчив артилерійське училище (1895). Станом на 01.01.1910 р. — капітан 4-го Владивостоцького фортечного артилерійського полку. З 10.09.1915 р. — підполковник.
З 24.12.1917 р. — командир 7-го Окремого важкого артилерійського дивізіону, який українізував. 26.01.1918 р. демобілізувався. У 1918 р. — командир 2-ї батареї 10-го мортирного дивізіону та помічник командира 33-го легкого артилерійського полку 11-ї легкої гарматної бригади 6-го Полтавського корпусу Армії Української Держави. З 30.12.1918 р. — командир 33-го легкого артилерійського полку військ Директорії. З 08.01.1919 р. — командир 4-ї батареї 1-го Запорізького гарматного полку Дієвої армії УНР. З 17.05.1919 р. — артилерійській референт в Українській Галицькій армії (у 2-й бригаді, 2-му та 3-му корпусах). 27.04.1920 р. повернувся до Армії УНР, був підвищений до рангу полковника. У 1920–1921 рр. — т. в. о. референта Артилерійської управи Військового міністерства УНР.
У 1920-х рр. жив на еміграції у Польщі. Подальша доля невідома.
ЦДАВОУ. — Ф. 1075. — Оп. 2. — Спр. 730. — С. 11–12.
ШКУРИК(?—?) — командир полку Дієвої армії УНР.
Станом на 16.08.1919 р. — командир 1-го пішого Верхньодніпровського полку 12-ї Селянської дивізії Дієвої армії УНР.
ЦДАВОУ. — Ф. 1078. — Оп. 2. — Спр. 28.
ШПИЛИНСЬКИЙ (Шпілінський) Олександр Опанасович
(18.08.1894-?) — сотник Армії УНР.
Народився в родині колезького асесора м. Полтави. Закінчив Полтавське реальне училище, Олександрівське військове училище (01.02.1915), служив прапорщиком 24-го піхотного запасного батальйону. З 27.07.1915 р. — молодший офіцер 15-го Сибірського стрілецького полку. З 12.07.1916 р. — командир 12-ї роти цього полку. З 28.10.1917 р. — штабс-капітан. 20.08.1917 р. був поранений у бою під Ригою. 22.10.1917 р. повернувся до полку після лікування, прийняв командування 2-ю ротою, згодом — 1-м батальйоном. Постановою солдатського комітету свого полку був нагороджений Георгіївським хрестом IV ступеня за бій 20.08.1916 р. 20.11.1917 р. через необхідність лікування залишив поліс, що стояв на позиціях під Ригою.
З 18.11.1917 р. був зарахований на українську військову службу помічником командира полку ім. С. Наливайка військ Центральної Ради. З 10.01.1918 р. — молодший старшира Наливайківської сотні Гайдамацького Коша Слобідської України військ Центральної Ради. З квітня 1918 р. — начальник оперативного відділу штабу Окремої Запорізької дивізії Армії УНР, згодом — Армії Української Держави. У серпні 1918 р. був звільнений з військової служби. З 20.12.1918 р. — начальник штабу 2-ї пішої дивізії військ Директорії. З березня 1919 р. був приділений до оперативного відділу штабу Запорізького корпусу Дієвої армії УНР. Був членом місії Південно-Східного фронту Дієвої армії УНР до Румунії. З 15.05.1919 р. — в. о. начальника штабу 7-ї Запорізької дивізії Дієвої армії УНР. З 03.06.1919 р — начальник оперативного відділу штабу 7-ї Запорізької дивізії, з липня 1919 р. — начальник штабу 7-ї Запорізької дивізії Дієвої армії УНР. 29.10.1919 р. захворів на тиф та залишився у м. Станіславчик, де був захоплений білогвардійцями і вивезений до Одеси.
З 10.01.1920 р. — начальник команди полонених вояків Дієвої армії УНР, що охороняла вагони генерала Леша — голови слідчої комісії Збройних Сил Півдня Росії з розслідування зловживань серед білих військ.
01.02.1920 р. втік з Одеси. 07.02.1920 р. на ст. Роздільна зголосився до Української Галицької армії, був відправлений до начальної команди УГА у м. Балта.
30.02.1920 р. був виданий командуванням УГА більшовикам та мобілізований до РСЧА.
13.03.1920 р. втік від червоних та 15.03.1920 р. у