Офіцерський корпус Армії Української Народної Республіки (1917—1921) - Ярослав Юрійович Тінченко

ЦДАВОУ. — Ф 1075. — Оп. 2. — Спр. 653. — С. 108; Спр. 923. — С. 49–50.

(30.02.1874-?) — полковник Армії УНР.

Народився у м. Київ. Станом на 1.01.1910 р. — штабс-капітан 41-го піхотного Селенгінського полку (Дубно). Останнє звання у російській армії — полковник.

У 1917 р. — командир українізованого 41-го пішого Селенгінського полку, який у травні 1918 р. було перейменовано на 1-й піший Луцький полк Армії Української Держави. У 1919 р. — командир 1-го пішого Луцького полку та помічник командира 1-ї пішої дієвої дивізії Дієвої армії УНР. У 1920–1922 рр. — старшина 17-ї бригади 6-ї Січової дивізії Армії УНР. Подальша доля невідома.

ЦДАВОУ. — Ф. 3172. — Оп. 1. — Спр. 94. — С. 5.

(?—?) — підполковник Армії УНР.

На військовій службі з 01.10.1915 р., штабс-капітан. З 01.12.1917 р. — комендант залізничної дільниці київського району.

З 15.11.1918 р. — завідувач пересування штабу військ Директорії. З січня 1919 р. — помічник начальника військових комунікацій штабу Дієвої армії УНР. З 27.05.1919 р. — начальник військових комунікацій штабу Дієвої армії УНР. З 01.02.1920 р. — референт з пересування військ Генерального штабу УНР. З 23.06.1920 р. — начальник відділу пересування військ Генерального штабу УНР.

У 1920-х рр. жив на еміграції у Польщі. Подальша доля невідома.

ЦДАВОУ. — Ф 1078. — Оп. 2. — Спр. 169. — С. 137; Ф 1075. — Оп. 2. — Спр. 652. — С. 37.

(02.08.1870-28.12.1919) — старшина Дієвої армії УНР.

Закінчив Чугуївське піхотне юнкерське училище за 2-м розрядом (1896), вийшов підпоручиком до 70-го піхотного Ризького полку. 15.07.1902 р. перевівся до Окремого корпусу прикордонної сторожі. Брав участь у Російсько-японській війні, згодом служив у 24-й Скулянській бригаді прикордонної охорони. У 1914 р. потрапив до німецького полону. Останнє звання у російській армії — ротмістр.

У 1917 р., перебуваючи у німецькому полоні, був одним з активних членів українського гуртка в офіцерському таборі Ган-Мюнден. На початку 1918 р. — один із організаторів 1-ї Української (Синьожупанної) дивізії.

З 18.02.1918 р. — відповідальний у таборі Ган-Мюнден за набір старшинського складу для 2-ї та планованої 3-ї Українських дивізій військ Центральної Ради. Станом на 16.08.1919 р. — начальник контррозвідки 3-ї Залізної дивізії Дієвої армії УНР. На початку Першого Зимового походу захворів на тиф, помер по дорозі до вінницької лікарні.

Яворський Василь, фото 1918 року (За Державність. — Варшава. — 1937. — Ч. 7)

Личный состав чинов Отдельного корпуса пограничной стражи на 1913. — СПб. — 1913. — С. 241; Зелінський В. Синьожупанники. — Берлін — 1938. — С. 25; Вишнівський О. Трагедія 3-і дивізії Дієвої армії УНР. — Мюнхен-Дітройт. — 1963.

(30.11.1897-?) — сотник Армії УНР.

Походив з єврейської міщанської родини Вінниці, іудей за віросповіданням.

Закінчив Одеське артилерійське училище (11.1917), вийшов прапорщиком до Одеської гайдамацької бригади військ Центральної Ради. 09.05.06.111918 р. служив в управлінні Уманського повітового військового начальника. З 17.11.1918 р. служив у 1-му дієвому полку ім. В. Винниченка Дієвої армії УНР. 23.01.1919 р. був поранений у бою під Домбровицею, після лікування повернувся до свого полку, з рештками якого 24.051919 р. влився до 8-го Чорноморського полку 3-ї (згодом — Залізної) дивізії Дієвої армії УНР. 18.07.1919 був поранений у бою під м. Комаргород. Після одужання з 24.09.1919 р. служив у Корпусі кордонної охорони УНР. У 1920 р. служив у 6-му запасному гарматному курені та гарматному курені 1-ї Кулеметної дивізії Армії УНР.

У 1920-х рр. жив на еміграції у Польщі. У 1927 р. закінчив гідротехнічний відділ Української господарської академії в Подєбрадах. Подальша доля невідома.

ЦДАВОУ. — Ф. 1075. — Оп. 1. — Спр 67 — С 50–51, Ф. 1075. — Оп. 2. — Спр 923. — С. 1–6; Наріжний С. Українська еміграція. — Прага. — 1942. — С. 153

(1880-?) — полковник Армії УНР.

Народився у Києві. Станом на 01.01.1910 р. — поручик 3-го Брест-Литовського фортечного піхотного батальйону. У 1917 р. — командир роти Тифліського військового училища. Останнє звання у російській армії — підполковник.

З 18.07.1918 р. — вартовий старшина канцелярії Військового міністерства Української Держави. З 05.07.1919 р. (в т. ч. на 05.11.1919 р. та 19.04.1920 р.) — начальник наказної частини Військового міністерства УНР. 09.07.1920 р. через хворобу залишився у Камянці-Подільському після відходу українських військ з міста. Переховувався від більшовиків. Згодом повернувся до Армії УНР. З 01.11.1920 р. — діловод Головної мобілізаційно-персональної управи Військового міністерства УНР. Станом на 1922 р. — начальник відділу Інтендантської управи Військового міністерства УНР. Подальша доля невідома.

ЦДАВОУ. — Ф. 1075. — Оп. 2. 170–175; Спр. 652. — С. 39.

(?—?) — командир полку Дієвої армії УНР.

Народився у Житомирі. Останнє звання у російській армії — штабс-ротмістр.

Під час протигетьманського повстання — головнокомандувач т. зв. Південного фронту військ Директорії зі штабом у Бердичеві, що боровся з білогвардійськими загонами волинського губернського старости Андро. Станом на липень та на 16.08.1919 р. — командир 27-го (3-го) Залізнично-Технічного полку Дієвої армії УНР. У вересні 1919 р. — приділений до штабу полку 27-го (3-го) Залізнично-Технічного полку. Дієвої армії УНР. Доля після жовтня 1919 р. невідома.

ЦДАВОУ. — Ф. 1696 — фонд державного інспектора Залізнично-Технічного корпусу. — Спр. 10. — С. 16–17; Спр. 11. — С. 20; Порохівський Г. Штаб Південного фронту//Літопис Червоної Калини. — Львів. — 1938. — Ч. 7–8. — С. 18; Ч. 9. — С. 17.

(1888—06.1919) — начальник групи Дієвої армії УНР.

Народився у с.