Офіцерський корпус Армії Української Народної Республіки (1917—1921) - Ярослав Юрійович Тінченко

(06.12.1871-01.08.1931) — генерал-полковник Дієвої армії УНР.

Юнаків Микола, фото 1919 року (ЦДАКФАУ)

Народився у м Чугуїв, походив з родини військового (генерала), дворянина Рязанської губернії. Дід за материнською лінією — полковник Бузького Козацького війська, власник земель у районі м. Новий Буг, на місці злиття річок Інгул та Сагайдак. Закінчив Орловський кадетський корпус, 1-ше Павлівське військове училище (1891), слркив у лейб-гвардії Семенівському полку (Санкт-Петербург). Закінчив Миколаївську академію Генерального штабу за 1-м розрядом (1897). З 1897 р. викладав в Офіцерській стрілецькій школі та Пажеському корпусі. З 01.04.1901 р. — підполковник. З 30.06.1904 р. — штаб-офіцер управління 53-ї резервової піхотної бригади. З 17.02.1905 р. — начальник штабу 1-ї округи Окремого корпусу прикордонної сторожі. З 06.12.1906 р. — полковник.

З 17.07.1907 р. — викладач та командир роти слухачів Миколаївської військової академії Генерального штабу. У січні 1910 р. захистив дисертацію «Похід Карла XII на Україну в 1708–1709 роках», за цю роботу одержав премію графа Уварова. Екстраординарний професор Миколаївської військової академії Генерального штабу. У 1911 р. захистив дисертацію за темою «Російсько-Японська війна 1904–1905 років». Ординарний професор Миколаївської військової академії Генерального штабу. З 06.12.1912 р. — генерал-майор. З 09.02.1914 р. — командир бригади 37-ї піхотної дивізії (Санкт-Петербург). З 29.07.1914 р. — командир бригади 74-ї піхотної дивізії. З 04.11.1914 р. — начальник штабу 25-го армійського корпусу. З 04.04.1915 р — в. о. начальника штабу 4-ї армії. З 30.08.1915 р. — начальник штабу 4-ї армії. З 28.04.1917 р. — генерал-лейтенант, командувач 7-го армійського корпусу. З 18.10.1917 р. — командувач 8-ї армії. 27.12.1917 р. був усунутий з посади командарма з наказу більшовицького головнокомандувача російських армій М. Криленка.

Юнаків Микола, фото 1911 року (надано для публікації російським військовим істориком 0. Г. Кавтарадзе)

У 1918 р. — голова комісії з утворення військових шкіл Головної шкільної управи Військового міністерства Української Держави. 01.08.1918 р. — начальник Головної шкільної управи Військового міністерства Української Держави. З 29.10.1918 р. — начальник Державної Військової академії, що створювалася в Києві. У 1919 р. — помічник головного інспектора військ УНР, помічник начальника Головної геодезичної управи Генерального штабу Дієвої армії УНР. З 07.08.1919 р. — начальник штабу Головного Отамана. Наприкінці листопада 1919 р. разом із С. Петлюрою був інтернований у Польщі. Перебував на посаді радника Української дипломатичної місії у Варшаві. З 25.07.1920 р. до вересня 1920 р. — військовий міністр УНР. З 10.02.1921 р. — голова Вищої військової ради УНР.

На еміграції жив у Тарнові (Польща), де й похований.

ЦДАВОУ. — Ф. 1075. — Оп. 1. — Спр. 68. — С. 141–142; Спр. 105 — особисті листи М. Юнаківа; Ф 1078. — Оп. 2. — Спр. 37, загальний список старшин Генштабу складений 21.11.1918. — С. 39-зв. — 40; Список Генерального штаба на 1914. — СПб. — 1914; Петрів В. Спомини з часів уіфаїнської революції (1917–1921). — Львів. — 1931. — Ч. 4. — С. 79–81; Петрів В. Три зустрічі з професором Академії Ген. штабу Ген. Полковн. Юнаковим//Літопис Червоної Калини. — Львів. — 1932. — Ч. 1. — С. 13–14; Некролог//Табор. — Варшава — Ч. 16. — С. 102; Садовський М. Микола Юнаків//Вісті Комбатанта — Нью-Йорк. — 1971. — Ч. 3–4. — С. 38–44; Залесский К. Кто был кто в Первой мировой войне. — Москва — 2003. — С. 721–722; Омелянович-Павленко М. Спогади українського командарма — Київ. — 2002; Некролог//Літопис Червоної Калини. — Львів. — 1931. — Ч. 7–8. — С. 22; Капустянський М. Похід українських армій на Київ — Одесу в 1919 році; Маланюк Є. Уривки зі спогадів. — Київ. — 2004. — С. 61, 211, 214, 215, 224, 229, 230, 252.

(?—?) — полковник Армії УНР.

Станом на 01.01.1910 р. — поручик 12-го стрілецького полку (Жмеринка). Останнє звання у російській армії — підполковник.

У 1918 р. помічник командира 16-го пішого Бережського полку Армії Української Держави. За час Гетьманату П. Скоропадського був підвищений до звання полковника. З 12.11.1920 р. — командир 2-ї бригади 1-ї Кулеметної дивізії Армії УНР. Подальша доля невідома.

ЦДАВОУ. — Ф 1075. — Оп. 2. — Спр 653. — С. 32.

(?—?) — начальник дивізії Дієвої армії УНР.

Останнє звання у російській армії — поручик.

Навесні—влітку 1918 р. — член демобілізаційної комісії при штабі 3-го Херсонського корпусу Армії УНР, згодом — Армії Української Держави. Станом на 31.01.1919 р. — начальник 6-ї пішої дивізії Дієвої армії УНР. Подальша доля невідома.

ЦДАВОУ. — Ф. 1078 — Оп. 1. — Спр. 8. — С. 158–160.

(24.08.1884-?) — полковник Армії УНР.

Закінчив Володимирський Київський кадетський корпус, Єлісаветградське кавалерійське училище (1905). Станом на 01.01.1910 р. — поручик 12-го драгунського Стародубівського полку (Волочиськ), у складі якого брав участь у Першій світовій війні. Був нагороджений Георгіївською зброєю (24.02.1915). Останнє звання у російській армії — підполковник.

З 15.04.1918 р. — голова подільського кінно-ремонтного депо. З 15.10.1919 р. — начальник Державної стайні УНР (до 20.12.1919). З 1.06.1920 прилучений до Головного ремонтного управління Військового міністерства УНР, з 5.08.1920 р. — прилучений до управління начальника Тилу Армії УНР, з 6.10.1920 р. — комендант м. Кам'янець-Подільський (до 21.11.1920).

У 1920–1921 рр. був приділений до штабу 6-ї Січової стрілецької дивізії Армії УНР. Подальша доля невідома.

ЦДАВОУ. — Ф. 1075. — Оп. 2. — Спр. 653. — С. 97–98, Ф. 3172. — Оп. 4. — Спр 19. — С. 108–109; «Русский Инвалид». — Петроград. — 1915. — № 50.

(1873—?) — підполковник Армії УНР.

Останнє звання у російській армії — капітан.

Народився в с. Тропове Могилів-Подільського повіту Подільської губернії. На військову службу вступив у 1894 р. Останнє звання у російській армії — капітан.

В українській армії з 1918 р. Станом на 01.10.1922 р. — начальник постачання 5-ї Херсонської стрілецької дивізії Армії