Офіцерський корпус Армії Української Народної Республіки (1917—1921) - Ярослав Юрійович Тінченко

Монкевич Б. Слідами новітніх запорожців. Похід Болбочана на Крим. — Львів. — 1928. — С. 27; Альмендингер В. Симферопольский Офицерский полк, 1918–1920. — Лос-Анжелес. — 1962. — С. 25.

(15.07.1881—?) — генерал-хорунжий Дієвої армії УНР.

Народився в Одесі. Закінчив Одеське реальне училище, Одеське піхотне юнкерське училище (1901), служив у 60-му піхотному Замостському полку (Одеса). На початку Російської-японської війни перевівся до 146-го піхотного Царицинського полку, у складі якого брав участь у боях з японцями. У 1906 р. знов повернувся до 60-го піхотного Замостського полку. На початку Першої світової війни був переведений до 256-го піхотного Єлисаветградського полку, що розгортався з кадрів 60-го Замостського полку. Командував ротою та батальйоном. Полковник з 13.02.1916 р. З 28.08.1916 р. — командир 256-го піхотного Єлисаветградського полку. З 19.02.1917 р. — командир 633-го піхотного Ахалкалакського полку. Під час Першої світової війни був поранений та контужений, нагороджений всіма орденами до Святого Володимира III ступеня з мечами та биндою, орденом Святого Георгія IV ступеня, Георгіївською зброєю (24.05.1916, за бій 21.08.1915), відзнакою Святого Георгія IV ступеня з лавровою гілкою, Англійським орденом Військового Хреста.

З серпня 1918 р. — помічник командира 18-го пішого Поморського полку Армії Української Держави. З лютого 1919 р. — начальник групи «Крукеничі» Української Галицької армії. З червня 1919 р. — начальник 15-ї бригади УГА. З липня 1919 р. — штаб-старшина армійського вишколу УГА. З вересня 1919 р. — штаб-старшина для доручень штабу Окремого кордонного корпусу УНР. З 01.01.1920 р. — перебував поза штатом Дієвої армії УНР. 05.06.1920 р. був приділений до штабу Армії УНР. З 03.07.1920 р. — командир 4-ї Сірої бригади 2-ї Волинської стрілецької дивізії Армії УНР. З 01.11.1921 р. — генерал-хорунжий Армії УНР.

Шепель Володимир, фото 30-х років (За Державність. — Варшава. — 1936. — Ч. 6)

У 1920-х рр. жив на еміграції у Польщі. Подальша доля невідома.

ЦДАВОУ. -Ф. 1075. -Оп. 1. -Спр. 68. -С 139–140; Спр. 112. — С. 33–39; Прохода В. Записки до історії Сірих або Сірожупанників//Табор. — Варшава. — 1928. — 8. — С 53–63; Прохода В. Записки непокірливого. — Торонто. — 1969. — Кн. 1. — С. 396–400, 415.

(?—?) — командир полку Дієвої армії УНР.

Народився у с. Ірклієве Київської губернії. Останнє звання у російській армії — підпоручик.

У лютому 1918 р вступив добровольцем до 2-го Запорізького куреня (згодом — полку) Окремого Запорізького загону військ Центральної Ради. У подальшому — командир 1-ї сотні 2-го Запорізького полку Окремої Запорізької дивізії Армії УНР, згодом — Армії Української Держави. З грудня 1918 р. — командир 1-го куреня Республіканського полку військ Директорії. У червні—липні 1919 р. — в. о. командира 19-го Республіканського полку Дієвої армії УНР. З жовтня 1919 р. — командир зведеного у курінь Республіканського полку Дієвої армії УНР. На чолі куреня виступив у Перший Зимовий похід, але захворів на тиф та залишився у рідному селі. У 1920–1921 рр. служив на муштрових посадах у 1-й Запорізькій дивізії Армії УНР. Подальша доля невідома.

Монкевич Б. Похід Болбочана на Крим. — Нью-Йорк. — 1956. — С. 26, 263.

(23.11.1894-?) — сотник Армії УНР.

Походив з селян с. Вонячин Літинського повіту Подільської губернії. У 1912–1915 рр. навчався на юридичному факультеті Одеського університету. З 3-го курсу був мобілізований до армії. Закінчив Оренбурзьку школу прапорщиків. Восени 1915 р. був важко поранений на Північному фронті під Ригою. Останнє звання у російській армії — прапорщик.

Навесні 1919 р. сформував у Літинському повіті партизанський загін, з яким воював у запіллі червоних. У липні 1919 р. на чолі загону, розгорнутого у 1-шу Подільську повстанчу дивізію, влився до Дієвої армії УНР. Тривалий час командував цією дивізією під час операцій спільно з частинами Української Галицької армії проти червоних та білих військ. З грудня 1919 р. — сотник УГА. У лютому 1920 р. знову сформував партизанський загін у Літинському повіті та воював проти червоних. 01.09.1920 р. на чолі партизанського кінного відділу влився до Армії УНР та перебував у складі 13-ї бригади 5-ї Херсонської стрілецької дивізії. З 01.10.1920 р. — командир кадрів 14-ї бригади 5-ї Херсонської дивізії Армії УНР, що мала розгортатися з літинських повстанців. Станом на 12.05.1921 р. перебував у таборах інтернованих українських вояків, очолював кадр 14-ї бригади. 01.07.1921 р. повернувся до Літинського повіту для продовження партизанської боротьби. Отримавши повідомлення про невдачу Другого Зимового походу на чолі загону намагався прорватись на польську територію, але на березі річки Збруч загинув від рук зрадника.

Шепель Яків, фото 1919 року (За Державність. — Торонто. — 1966. — Ч. 11)

ЦДАВОУ. — Ф. 1075. — Оп. 2. — Спр. 653. — С. 12; Ф 3172. — Оп. 1. — Спр. 99. — С. 58–60; Науменко Ю. Моя служба в 5-й Херсонській стрілецькій дивізії//За Державність. — Варшава — 1937. — Ч. 7. — С. 165–180; Середа М. Отаман Шепель//Літопис Червоної Калини. — Львів. — 1930. — Ч. 2. — С. 6–8; Сахно В. Делегатом від повстанців//Табор. — Варшава — 1928. — Ч. 7. — С. 70–83; Тютюнник Ю. З поляками проти Вкраїни. — Харків. — 1924. — С. 66–67; Омелянович-Павленко М.Спогади українського командарма. — Київ. — 2002. — С. 295; Капустянський М. Похід українських армій на Київ — Одесу в 1919 році; Маланюк Є. Уривки зі спогадів. — Київ. — 2004. — С. 199, 215; Колодницький В. Моя служба в Українській Галицькій армії//За Державність. — Торонто. — 1966. — Ч. 11. — С 73–91.

(06.07.1896-?) — підполковник Армії УНР.

Народився на х. Мосієвка Кременчуцького повіту Полтавської губернії. Закінчив Пирогівське вище початкове училище, витримав іспит на звання однорічника 1-го розряду. 07.08.1915 р. був мобілізований до 27-го запасного батальйону. Закінчив 5-ту Київську школу прапорщиків (20.12.1915), служив у 9-му піхотному Інгерманландському полку, у складі якого брав участь у Першій світовій війні. Штабс-капітан за бойові заслуги. Був нагороджений всіма орденами до Святого Володимира IV