Офіцерський корпус Армії Української Народної Республіки (1917—1921) - Ярослав Юрійович Тінченко
У 1920—30-х рр. жив на еміграції у Польщі.
У березні—травні 1945 р. — начальник постачання Української національної армії.
З 1950 р. жив на еміграції у США, помер у Трентоні (Нью-Джерсі), похований на Баунд-Бруці.
Shandruk Р. Arms of valor. — 1959; Некролог//Вісті братсва вояків 1 УД УНА. — Мюнхен. — 1968. — Ч. 129. — С. 62; Р. С. Окремий Стрілецький Запорізький Курінь// Літопис Червоної Калини. — Львів. — 1931. — Ч. 10. — С. 20–22; Ч. 11. — С. 20–22; Ч. 12. — С. 19–22; 1932. — Ч. 12. — С. 10–12; Дороговказ. — Торонто. — 1968. — Ч. 40. — С. 18
ШАНІН Петро Миколайович
(02.10.1880-?) — старшина Дієвої армії УНР.
Народився у Херсонській губернії. Закінчив Московське піхотне юнкерське училище (1901), Офіцерську електротехнічну школу, служив у 1-й Кавказькій іскровій роті. Брав участь у Першій світовій війні. У 1917 р. — командир 3-го радіотелеграфного дивізіону Останнє звання у російській армії — підполковник.
З 10.03.1918 р. — старшина інженерного відділу Головного інженерного управління Військового міністерства УНР, згодом — Військового міністерства Української Держави. З 09.08.1918 р. — старшина Електротехнічної управи Головного інженерного управління Військового міністерства Української Держави. З 10.09.1918 р. та станом на 09.1919 р. — начальник Електротехнічної управи Головного інженерного управління Військового міністерства Української Держави, згодом — УНР. Доля після жовтня 1919 р. невідома.
ЦДАВОУ. — Ф. 1075. — Оп. 2. — Спр. 37. — С. 226–229; Список генералам, штаб и обер-офицерам инженерных войск на 1913. — СПб. — 1913. — С. 38.
ШАНТИРЬ Віктор (Вітольд) Аполінарійович
(?—?) — старшина Дієвої армії УНР.
Станом на 01.01.1910 р. — поручик 166-го піхотного Рівненського полку (Київ). Останнє звання у російській армії — підполковник.
До 27.06.1918 р. — помічник начальника канівського повітового військового коменданта. З 15.01.1919 р. та станом на 09.1919 р. — начальник 1-ї частини відділу навчання військ Головного управління Генерального Штабу Дієвої армії УНР.
ЦДАВОУ — Ф. 1075. — Оп. 2. — Спр. 37. — С. 201–204.
ШАПОВАЛ (Шаповалов) Микола Юхимович
(05.12.1886–1948) — генерал-хорунжий Армії УНР.
Рідний брат відомого українського політичного діяча Микити Шаповала. Народився у с. Серебрянка Бахмутського повіту Катеринославської губернії. Закінчив 6-класну Словяно-сербську гімназію, Чугуївське піхотне юнкерське училище (1909), вийшов підпоручиком до 28-го піхотного Полоцького полку (м. Петроков). У російській армії значився під прізвищем «Шаповалов». У складі 28-го піхотного Полоцького полку брав участь у Першій світовій війні, командував ротою та батальйоном. Останнє звання у російській армії — поручик.
У серпні 1915 р. потрапив до німецького полону, перебував у таборі Штральзуд, де організував гурток офіцерів-українців, на чолі яких у січні 1916 р. зголосився як доброволець до Легіону Українських січових стрільців. Був переведений до табору Раштадт, де організував т. зв. Запорізьку Січ — національну організацію військовополонених-офіцерів. 27.01.1916 р. сформував з українців-військовополонених загін (незабаром — 1-й Запорізький полк ім. Т. Г. Шевченка) з 27 осіб, який 12.01.1917 р. у складі німецьких військ вирушив на Волинь для ведення пропагандистської та розвідчої роботи.
З кінця лютого 1918 р. — командир 1-го Синьожупанного полку ім Т. Шевченка. 27.04.1918 р. полк було роззброєно німцями. З 09.10.1918 р працював начальником консульського відділу Міністерства закордонних справ Української Держави. 17.11.1918 р. був направлений членами Директорії Володимиром Винниченком та Микитою Шаповалом до Берліна для предачі німецькій владі ультиматуму про невтручання у внутрішні справи України. Після виконання завдання, з 05.01.1919 р. — командир 7-ї пішої кадрової дивізії Дієвої армії УНР. З середини квітня 1919 р. — начальник 16-го пішого загону (бригади) Української Галицької армії, сформованого з наддніпрянських частин (згодом — 3-я Залізна дивізія Дієвої армії УНР). З 06.06.1919 р. — приділений до штабу Дієвої армії УНР, був відряджений до Німеччини для набору до Дієвої армії УНР військовополонених-українців. Після повернення у січні 1920 р. був відряджений до Румунії для переговорів про організацію на її території Української дивізії. Згодом — голова української місії у Болгарії. 01.07.1920 р. повернувся з відрядження. З 28.07.1920 р. (фактично — з 03.08.1920 р.) — начальник Спільної (Камїянецької) юнацької школи (до кінця 1922 р.).
Шаповал Микола, фото 1918 року (ЦДАКФАУ)
У 1923 р. емігрував до Франції, де очолював місцеву українську громаду. Подальша доля невідома.
ЦДАВОУ — Ф 4007 — особистий фонд Шаповала М. Ю. (27 справі Ф. 1075. — Оп. 1. — Спр. 68. — С. 137–138; Оп. 2 — Спр 653. — С. 93-а; Олянчин Д. Спогади про культурно-освітню працю на Підляшшу, Поліссі й Волині в 1917 р.//Літопис Червоної Калини. — Львів. — 1937. — Ч. 1. — С. 12–15; Ч. 2. — С. 15–18; Зелінський В. Синьожупанники. — Берлін. — 1938. — С. 36–37; Вишнівський О. До історії Синіх і Залізних// За Державність. — Варшава — 1937. — Ч. 7. — С. 68- 101; Р. С. Окремий Стрілецький Запорізький Курінь// Літопис Червоної Калини. — Львів. — 1932. — Ч. 12. — С. 10–12; МЛ. В Юнацькій школі//Літопис Червоної Калини. — Львів. — 1931. — Ч. 10. — С. 18–20.
ШАПОВАЛ Олександр Андрійович
(1888–1972) — генерал-хорунжий Армії УНР.
Народився на Полтавщині. Останнє звання у російській армії — підпоручик.
З травня 1917 р. — ад'ютант 1-го Українського козацького полку ім. Б. Хмельницького. У грудні 1917 р. — інтендант 1-ї Сердюцької дивізії військ Центральної Ради. З початку січня 1918 р. — командир 1-го Українського козацького ім. Б. Хмельницького полку військ Центральної Ради. З 09.02.1918 р. — командир Богданівської сотні 1-го Запорізького куреня Окремого Запорізького загону військ Центральної Ради 3 15.03.1918 р. — командир Богданівського куреня 1-го Запорізького полку Окремої Запорізької дивізії Армії УНР. З 01.04.1918 р. — командир 4-го Запорізького ім. Б. Хмельницького полку Окремої Запорізької дивізії Армії УНР. У квітні 1918 р. — за сумісництвом тимчасовий губернський комісар Харківщини. За часів Гетьманату П. Скоропадського був підвищений до звання значкового. 04.11.1918 р. був знятий з посади командира полку.
