Офіцерський корпус Армії Української Народної Республіки (1917—1921) - Ярослав Юрійович Тінченко

Шайбле Олександр, фото 1919 року (ЦДАКФАУ)

РГВИА. — Ф. 409. — Оп. 1. - п/с 266–088; ЦДАВОУ. — Ф. 1075. — Оп. 1. — Спр. 49. — С. 48–49; Оп. 2. — Спр. 37. — С. 201; Список Генерального штаба на 1914. — СПб. — 1914; Дивный И. В. Страницы военного некрополя старой Одессы. — Киев. — 2001. — Кн. 3. — С. 67.

(?—?) — підполковник Армії УНР. Народився на Київщині. У 1918 р. — суддя Катеринославського військового суду. З 25.06.1919 р. — слідчий суддя Київського вищого військового суду. У 1920 р. Був приділений до штабу Армії УНР як представник Судової офіції. Подальша доля невідома.

ЦДАВОУ. — Ф. 1075. — Оп 2. — Спр. 37. — С 206–207.

(15.02.1889-15.02.1879) — генерал-хорунжий Армії УНР (генерал-полковник в еміграції).

Народився у с. Борсуки Кременецького повіту Волинської губернії. Закінчив Острозьку класичну гімназію, три курси Ніжинського історико-філологічного інституту, Олексіївське військове училище (1913). Служив у 70-му піхотному Рязькому полку, з яким брав участь у Першій світовій війні: командував батальйоном, був помічником командира полку з господарчої частини. З 1916 р. — командир батальйону 232-го запасного піхотного полку, згодом служив у 2-му броньовому відділенні. Під час війни був отруєний газами, одержав всі нагороди до ордену Святого Володимира IV ступеня з мечами та биндою. Останнє звання у російській армії — штабс-капітан.

09.02.1918 р. вступив до 1-ї сотні 1-го Запорізького куреня Запорізького загону військ Центральної Ради. З 10.04. до 02.08.1918 р. — значковий 1-го панцерного дивізіону Окремої Запорізької дивізії Армії УНР, згодом — Армії Української Держави. За сумісництвом: з 14.04.1918 р. — командир панцерника «Полуботок», з 29.04.1918 р. — начальник панцерного потягу, з 07.05.1918 р. — командир автопанцерної батареї Окремої Запорізької дивізії. 02.08.1918 р. через хворобу звільнився з військової слркби. З 18.09.1918 р. — ад'ютант харківського місцевого коменданта. З 18.11.1918 р. — завідувач технічного відділу Харківської комендатури. З 19.12.1918 р. — командир 7-го Харківського панцерного дивізіону військ Директорії. З 11.01.1919 р. — в. о. харківського місцевого коменданта. З 05.03.1919 р. (фактично — з кінця грудня 1918 р.) — командир Окремого стрілецького Запорізького куреня Дієвої армії УНР. З 09.06.1919 р. — командир 9-го Стрілецького полку (основою якого став Окремий стрілецький Запорізький курінь) 3-ї (згодом — Залізної) дивізії Дієвої армії УНР. З 10.08.1919 р. — командир 1-го Рекрутського полку Дієвої армії УНР. З 31.03.1920 р. — командир 4-ї стрілецької бригади 2-ї дивізії Армії УНР. З 24.04.1920 р. — командир збірного загону 2-ї дивізії Армії УНР. З 07.05.1920 р. — командир 7-ї бригади 3-ї Залізної дивізії (колишня 4-та бригада 2-ї дивізії) Армії УНР. З 25.07.1920 р. — полковник.

Шандрук Павло, фото 1920 року (За Державність. — Варшава. — 1935. — Ч. 5)

З березня 1927 р. — начальник 1-го організаційного відділу Генерального штабу Військового міністерства УНР в екзилі. З серпня 1927 р. до травня 1936 р. — голова цього штабу. У 1929 р. закінчив військовий радіотехнічний інститут у Варшаві.

З травня 1936 р. — на контрактовій службі у польській армії у ранзі майора. Служив у 2-му батальйоні 18-го піхотного полку (Скерневіце). З 01.11.1936 р. навчався у польській Вищій військовій школі, після закінчення якої у вересні 1938 р. отримав звання підполковника та продовжив контрактну службу у польській армії.

Брав участь у Польсько-німецькій війні 1939 р.: з 07.09.1939 р. командував збірною бригадою, з 23.09.1939 р. — начальник штабу та командир 29-ї збірної бригади, був поранений та представлений до ордену Віртуті Мілітарі V ступеня.

18.01.1940 р. був заарештований у Варшаві гестапо, за кілька тижнів звільнений та повернувся до Скерневіце. З 17.06.1941 р. працював при німецьких військових штабах як перекладач. Однак невдовзі повернувся до Скерневіце, де працював завідувачем міського кінотеатру. У березні—травні 1945 р. — президент Українського національного комітету та командувач Української національної армії (офіційно призначений на цю посаду 15.03.1945 р.), що формувалася з 1-ї (колишньої 14-ї військової гренадерської дивізії СС «Галичина») та 2-ї (колишньої Протитанкової бригади П. Дяченка) Українських дивізій, бригади Вільного Козацтва, окремої парашутно-десантної бригади, низки допоміжних підрозділів та зенітних батарей.

З 1945 р. — на еміграції у Німеччині, з 1948 р. — у США. Помер у м. Трентон, похований на Баунд-Бруці (штат Нью-Джерсі, США).

В українській армії служив рідний брат П. Шандрука — Шандрук-Шандрушкевич Олександр Феофанович.

ЦДАВОУ. — Ф. 1075. — Оп. 1. — Спр. 67. — С. 178–191; Спр. 68. -С. 135–136; ShandrukP.Armsofvalor. -1959; Р С Окремий Стрілецький Запорізький Курінь//Літопис Червоної Калини. — Львів. — 1931. — Ч. 10. — С 20–22; Ч. 11. — С 20–22; Ч. 12. — С. 19–22; 1932. — Ч. 12. — С. 10–12; Наш почесний огаман//Українське Козацтво. — 1978. — Ч. 5–6(50–51). — С 18–27; Некролог/Українське Козацтво. — 1979. — Ч. 3–4(56–57). — С 1–6; Прохода В. Записки непокірливого. — Торонто. — 1969. — Кн. 1. — С 375–423; Руккас А. Участь українців — контрактний офіцерів польської армії у вересневій кампанії 1939 р.//Київська Старовина — Київ. — 2003. — Ч. 3. — С. 90—102; Памяті генерала П. Шандрука//Вісті Комбатанта. — Нью-Йорк — 1979. — Ч. 2. — С. 60–66; Дражньовський Р. Генерал Павло Шандрук — вояк//Вісті Комбатанта. — Нью-Йорк. — 1979. — Ч. 3. — С. 29–35; Саварин П. Мої зустрічі з генералом Шандруком//Вісті Комбатанта. — Нью-Йорк — 1979. — Ч. 3. — С 36–39; Романюк А. Генерал Павло Шандрук//Вісті Комбатанта — Нью-Йорк — 1980. — Ч. 1. — С 68–70.

(30.08.1895-29.05.1968) — підполковник Армії УНР.

Рідний брат Шандрука Павла. Останнє звання у російській армії — штабс-капітан.

Народився у с. Борсуки Волинської губернії. Закінчив реальне училище у м. Вовчанськ (1914), Олексіївське військове училище (Москва, 1915), у складі батареї траншейних гармат брав участь у Першій світовій війні.

Шандрук-Шандрушкевич Олександр, фото 60-х років (Дороговказ. — Торонто. — 1968. — Ч. 40)

У березні 1918 р. вступив до Окремої Запорізької бригади військ Центральної Ради. Командував кулеметною сотнею 2-го Запорізького полку Окремої Запорізької дивізії Армії УНР, згодом — Української Держави. З січня 1919 р. — завідувач господарства Окремого Запорізького