Офіцерський корпус Армії Української Народної Республіки (1917—1921) - Ярослав Юрійович Тінченко

Чижевський Григір, фото 1921 року (За Державність. — Варшава. — 1937. — Ч. 7)

Народився у с. Цінки Великобудянської волості Гадяцького повіту Полтавської губернії. Закінчив технічне училище в Олександрівську (1906), Київський політехнічний інститут (1910). 01.05.1912 р. був мобілізований до армії однорічником 2-го розряду до 5-ї батареї 9-ї артилерійської бригади (Полтава). У липні 1913 р. склав іспит на звання прапорщика запасу артилерії. У липні 1914 р. був знову мобілізований, служив молодшим офіцером 1-ї батареї 70-ї артилерійської бригади. З 19.07.1915 р. — підпоручик. З 19.04.1916 р. — поручик. З 27.05.1916 р. — штабс-капітан, з 12.11.1916 р. — командир батареї 70-ї бригади, з 21.12.1916 р. — командир батареї 136-го окремого артилерійського дивізіону. Під час Першої світової війни був нагороджений всіма орденами до Святого Володимира IV ступеня з мечами та биндою, а також відзнакою Святого Георгія IV ступеня з лавровою гілкою (за бої під Ригою). 01.07.1917 р. потрапив до німецького полону, перебував у таборі Ган-Мюнден.

З 14.02.1918 р. — командир 1-ї батареї 1-го Українського гарматного полку (Синьожупанників). З 03.03.1918 р. — командир 1-го Українського гарматного полку до часу його офіційного розформування німцями (27–28.04.1918 р.).

З 1.05.1918 р. — губернський комісар Центральної Ради на Полтавщині, 15.5.1918 р. — відданий Гетьманом Скоропадським під суд за спробу спротиву проти гетьманського перевороту. З 27.11.1918 р. — губернський комісар Директорії на Полтавщині.

З 14.02.1919 р. — міністр внутрішніх справ УНР. 1.04.1919 р. — у резерві старшин при штабі Дієвої армії УНР. З 18.04.1919 р. — командир гарматного куреня 16-го пішого загону Дієвої армії УНР, з 10.06.1919 р. — командир 3-ї гарматної бригади 3-ї (згодом — Залізної) дивізії Дієвої армії УНР.

З 6.01.1920 р. — помічник командира 3-го збірного кінного полку Дієвої армії УНР, з 18.04.1920 р. — т. в. о. командира та командир 3-го збірного кінного полку Дієвої армії УНР. З 12.06.1920 р. — начальник 3-ї гарматної бригади 3-ї Залізної дивізії Армії УНР. Учасник Другого Зимового походу, начальник артилерії Української повстанчої армії. Під час Походу був поранений.

Помер на еміграції у Польщі, у м. Келецьке. В українській армії служив брат Григорія Чижевського — Микола.

ЦДАВОУ. — Ф. 4060. — Он 1. — Спр. 1, послужний список Чижевського Г. П; Ф. 1075. — Оп. 1. — Спр. 131. — С 1–3; Оп. 2. — Спр. 653. — С 84–85; Ф 2248. -Оп. 1 — Спр. 7. -С. 144;Ф 3172. — Оп. 1. — Спр. 67. — С 228–229; Зелінський В. Синюжупанники — Берлін. — 1938; Чижевський М 15 діб на окупованій Московою Україні//За Державність. — Каліш. — 1932. — Ч. 3. — С 140–155; Вишнівський О. До історії Синіх і Залізних//За Державність. — Варшава — 1937. — Ч. 7. — С 68—101; Вишнівський О. Трагедія 3-ї дивізії Дієвої армії УНР. — Мюнхен — Дітройт. — 1963; Несвіцький О. Полтава у дні революції та в період смути 1917–1922. — Полтава — 1995. — С 71; Омелянович-Павленко М. Спогади українського командарма — Київ. — 2002.

(1.10.1891—?) — підполковник Армії УНР.

Останнє звання у російській армії — поручик. З 1919 р. — служив у 3-й Залізній дивізії Дієвої армії УНР. Учасник Першого Зимового походу: командир 4-ї гарматної сотні 3-го кінного полку. У 1920–1921 рр — помічник коман дира 3-ї гарматної бригади 3-ї Залізної дивізії Армії УНР. У часник Другого Зимового походу. Подальша доля невідома.

Чижевський Микола, фото 20-х років (За Державність. — Каліш. — 1932. — Ч. 3)

В українській армії служив брат Миколи Чижевського — Григорій.

ЦДАВОУ. — Ф. 3172. — Оп. 1. — Спр. 73. — С. 26; Омелянович-Павленко М. Спогади українського командарма. — Київ. — 2002. — С. 250, 313.

(07.08.1891-?) — підполковник Армії УНР.

Походив зі священицької родини Рязанської губернії. Закінчив духовну семінарію, Харківський ветеринарний інститут, Чугуївське військове училище (01.04.1915). Служив у 86-му піхотному запасному полку, згодом — 44-му піхотному Камчатському полку, з яким брав участь у Першій світовій війні. 12.03.1916 р. був поранений. З 07.01.1917 р. — ад'ютант 659-го піхотного Буковинського полку.

З 19.02.1917 р. — штабс-капітан. 23.02.1918 р. був демобілізований з армії.

З 18.04.1918 р. — полковий ад'ютант 44-го піхотного Камчатського полку, що оголосив себе українським. З 18.01.1919 р. — ад'ютант оперативної частини штабу Володимир-Волинської оперативної групи Дієвої армії УНР. З 15.04.1919 р. — ад'ютант штабу 18-ї пішої Дієвої дивізії Дієвої армії УНР. З 22.08.1919 р. — помічник начальника оперативного відділу штабу Волинської групи, а з 02.11.1919 р. — т. в. о. начальника оперативного відділу штабу Волинської групи Дієвої армії УНР. У грудні 1919 р. був інтернований польською владою у Рівному. Навесні—влітку 1920 р. — старшина 1-го генерал-квартирмейстерства Генерального штабу Армії УНР. У подальшому служив у Старшинській сотні та штабі 2-ї Волинської дивізії Армії УНР.

У 1920—30-х рр. жив на еміграції на Волині, пізніше — у Франції.

ЦДАВОУ. — Ф. 1075. — Оп. 2. — Спр. 37. — С. 451; Героїчний бій під Чорним Островом. — Торонто. — 1961.

(1888—?) — полковник Армії УНР.

Народився у м. Чернігів. Останнє звання у російській армії — штабс-капітан.

У 1918 р. — старшина для доручень начальника Окремої Запорізької дивізії Армії УНР, згодом — Армії Української Держави. Наприкінці 1918 р. — у січні 1919 р. — командир 35-го пішого Кременчуцького полку Дієвої армії УНР. Навесні 1919 р. — помічник командира Рибницького полку, сформованого з бессарабських повстанців (сотник). З 11.06.1919 р., після влиття полку до складу 9-го Стрілецького полку 3-ї дивізії Дієвої армії УНР, командир його 2-ю куреня. Восени 1919 р. — командир 9-го Стрілецького полку 3-ї Залізної дивізії Дієвої армії УНР. З 18.02.1920 р. — командир 1-го куреня 1-ї стрілецької дивізії Армії УНР (згодом 46-й курінь 6-ї Січової дивізії), який формувався у Бресті-Литовському. З 08.05.1920 р. — командир 19-го куреня 7-ї бригади 3-ї Залізної стрілецької дивізії Армії УНР. З 25.07.1920 р. — полковник.

Чміль Борис, фото 20-х років (За Державність. — Варшава. — 1936. — Ч. 6)