Історія повертається. Світ після 11 вересня і відродження Заходу - Йошка Фішер

Афганські моджахеди перетворилися на підтримувані США загони, які воювали з совєтськими військами. Проте для афганців совєтське вторгнення означало просто чергову спробу підвернути їх під себе ззовні, а їхню давню релігію і соціальну систему замінити чужинською ідеологією та суспільним устроєм. Джихад дістав новий імпульс, коли Сполучені Штати, Китай і арабські держави озброїли моджахедів мало не до зубів. З цього конфлікту, внаслідок якого загинуло 1,5 млн. афганців і який скінчився тільки тоді, коли в 1989 році совєтські війська вийшли з Афганістану, мимоволі постало друге покоління моджахедів, які називають себе талібами, себто „учнями ісламу“». Ahmed Rashid: Taliban. Afghanistans Gotteskrieger und der Dschihad, München 2001, S. 51 f. Див. щодо цього також блискучу і ґрунтовну працю Стіва Колі: Ghost Wars: «Кейсі [Вільям Дж. Кейсі був директором ЦРУ в 1981-87 роках за часів президентства Рональда Рейгана] більше, ніж будь-який інший американець, посприяв утворенню спілки між ЦРУ, Саудівською розвідкою і Зія [Пакистанською] армією. Як і його мусульманські союзники, Кейсі вбачав у афганському джихаді не тільки державне управління, проте й важливий фронт у глобальній боротьбі комуністичного атеїзму і Божою громадою вірян». (S. 93). «Совєти переслідували свої цілі в ісламському світі, затягуючи до себе „молодих революціонерів“, які мали б змінити систему освіти в своїй країні, щоб викорінити „традиційні елементи суспільства“, і нарешті перетворити [...] Це означало підірвати вплив релігії і відвернути молодь від своїх батьків у бік народної освіти». «Релігійна освіта, як це спізнав і сам Кейсі, могла протидіяти цій совєтській тактиці, хай би це була освіта в ісламській або християнській вірі. Що совєти вбачали у будь-якій вірі перешкоду, то вони утискували церкви, а заразом і мечеті. Щоб чинити опір, войовничий іслам і войовниче християнство мали б співпрацювати в ім'я спільної справи» (S. 98). ">[76], неминуче означила остаточний перелом у цьому насильницько-воєнному і водночас ідеологічному перетворенні.

Ринковий капіталізм виявився, поза сумнівом, кращою моделлю порівняно з совєтською системою планової економіки, тим більше, що світи марень і утопічні виміри повсякденного споживання світові товарів і послуг західних країн з ринковою економікою вдавалося задовольнити у тому обсязі, за тією якістю і в тих цінових діапазонах, яким просто не було і нема альтернативи.

Для прориву глобалізації, втім, вирішальне значення мала революція в галузі інформаційних технологій у поєднанні зі знищенням системних меж, а також нова політична географія по закінченні холодної війни. У такий спосіб злам епох 1989-90 рр. безумовно, пересунув технологічні й політичні рамки, що давали дорогу економічній глобалізації. Наразі завдяки глобальній мережі інформаційних технологій капітал у вигляді інформації можна миттєво інвестувати або вилучити з будь-якого куточка Землі з мінімальними транзакційними витратами. Та й капіталу досить, не вистачає радше прибуткових інвестиційних можливостей. Щодня на біржах укладаються угоди на суму близько 1 трильйона доларів, і, звісно, участь в цих потоках інвестицій і капіталу не в останню чергу, нарівні з деякими іншими чинниками, визначає адекватне та доступне надходження капіталів, а отже економічне майбутнє країни у світовій економіці.

Ця інформаційно-технологічна глобалізація фінансових і фондових ринків насправді лежить в основі того, що ми називаємо глобалізацією, бо очікування прибутковості визначають світ фінансів, умови інвестування, а отже впливають на національну політику у сфері інвестицій, на ринки праці, а також на фінансову і соціальну політику держави по всьому світі. Світовий фінансовий ринок змушує всіх зацікавлених суб'єктів економічної діяльності, перш за все національні уряди, діяти в умовах єдиного тиску конкуренції і торгівлі. Нині від кредитоспроможності країни на міжнародних фінансових ринках часто-густо залежить, як складеться її майбутнє, більше, ніж від її національного уряду й виборів, а отже розділ, присвячений державній незалежності в добу глобалізації, слід було б цілком переписати.

Поняття «глобалізації», кажучи простими словами, означає не що інше, як безальтернативне й повсесвітнє запровадження західної моделі економіки й споживання. Це економічна й водночас культурна проблема з насильницько-воєнними наслідками, що їх не випадає недооцінювати, як позитивними, так і негативними. Бо процес глобалізації позначається не тільки на грубих економічних фактах, але й на мріях і світах марень мільярдів людей, які беруть участь у цій глобалізації і — що ще більш важливо! — тих, які не беруть участь, проте кров з носа її домагаються.

Світ споживання Заходу універсалізується, ступаючи нога в ногу з глобалізацією і здатністю не лише задовольняти потреби мільярдів споживачів, але й насамперед витворити ці потреби. Це веде до гомогенізації вкрай різних повсякденних культур, а відтак до нівелювання наявних культурних відмінностей з одного боку і протестів традиційних культур і субкультур з іншого. Крім того, революція інформаційних технологій ЗМІНЮЄ ОСНОВНІ чинники всього економічно процесу і реформує в першу чергу систему освіти, засоби масової інформації та громадськість, а з ними й культуру повсякденного життя. В епоху глобалізації виграють ті національні економіки, які мобілізують знання, інформацію, комунікації та творчі сили як ключові чинники продуктивності і зможуть успішно їх використати у глобальній конкуренції. І наступний технологічний стрибок теж наразі вже мало-помалу набуває конкретної форми, — революції у сфері біотехнологій. Вона змінить наш світ ще радикальніше, ніж революція в галузі інформаційних технологій.

Проте недорозвиток у цьому процесі глобальної трансформації теж визначається по-новому. Хто не бере участі у світових фінансових ринках, хто відрізаний і виключений з ІТ-революції, кому не випадає долучитися до міжнародного поділу праці, той не має шансів в умовах чимраз глобалізованішої світової економіки. У заснованій на знаннях національній економіці освіта — це все, а неписьменність і брак освіти — просто катастрофа, бо вони у довготерміновій перспективі закривають доступ до світової економіки. І з цього погляду ми нині навіч бачимо новий поділ світу, що, втім, охоплює не тільки держави й суспільства, а й розтинає відповідні національні спільноти. Ця нова невидима межа між переможцями і невдахами глобалізації значною мірою визначається освітою, знаннями та навичками. Поділ світу по цій межі також впливатиме на оформлення міжнародної політичної системи. Тому не дивно, що передусім розвиткові держави як країни з перехідною економікою докладають величезних зусиль, аби закрити канал, яким до США і Європи потрапляють знання й навички, ще ж надто — аби в не дуже віддаленому майбутньому перегнати Захід.

Усі ці чинники звуться в стратегічному обговоренні «soft power» («м'якою силою»), чи то пак чинниками «м'якої сили», як назвав їх американський політолог Джозеф Семюель Най