Історія повертається. Світ після 11 вересня і відродження Заходу - Йошка Фішер

З погляду економіки більшості африканських країн доводиться боротися з тривалим спадом, тим більше що основна сировина і сільськогосподарська продукція Африки (кава, бавовна і т. д.) роками спадає в ціні на світовому ринку, тоді як циклічні загрози підвищення цін на нафту лягають важким тягарем на плечі найслабших африканських національних економік. Може статися так, що майже весь континент, якщо не зважати на просте постачання сировини та інших сільськогосподарських продуктів, буде цілком відділено від світового ринку, вирішального у плані майбутнього розвитку інформаційних технологій. Окрім того, в країнах Африки на південь від Сахари авторитарні й неефективні режими — радше правило, ніж виняток, скрізь буяє корупція, на низькому рівні залишається економічна продуктивність, рівень освіти низький, неграмотність висока, а ендемічні захворювання, зокрема, СНІД, загрожують внутрішній соціальній структурі всього африканського суспільства.

Тим не менш, і в Африці існують зони неймовірної стабільності, сталого економічного зростання, прогресу в галузі освіти і грамотності, приклади успішного подолання руйнівних громадянських війн та ефективної боротьби зі СНІДом. Коли проаналізувати причини цих успіхів, то знову і знову впадають в око ті ж таки чотири чинники. Перший — «справний» уряд і демократичне, ефективне управління, низький рівень корупції та функціонування незалежної судової системи. Другий — ефективніше використання міжнародної фінансової допомоги та допомоги для розвитку. Третій — жодного втручання міжнародних сировинних інтересів у внутрішні справи цих країн. Нарешті, четвертий — відсутність внутрішніх воєн і конфліктів, інакше кажучи, надійний національний консенсус.

Ці позитивні тенденції успішного творення національного консенсусу, розвитку демократичних інститутів та економічного оздоровлення доводять, що Африка — аж ніяк не безнадійний континент. Навпаки: знайти позитивні альтернативи розвитку цілком реально. Вирішальне значення в цьому плані матиме внутрішня стабільність, регіональна співпраця в економіці і політиці, а також поліпшення доступу до ринків для експорту африканської сільськогосподарської продукції на розвинені ринки Півночі нарівні з «належним» управлінням, розбудовою демократичних і державно-правових установ, освітою і професійною підготовкою, а також ефективним навчанням та профілактикою ВІЛ / СНІД. Якраз у світлі недавнього досвіду боротьби з тероризмом та його причинами сприяння цьому позитивному розвитку має стати невід'ємною складовою активної та профілактичної політики у сфері безпеки. Інвестиції в безпеку в XXI столітті — це не тільки витрати на армію та розширення її можливостей.

Центральна й Південна Америка, що належать до південної частини Західної півкулі, а якщо вірити Генрі Кіссінджеру, і до «світу демократій», долучаються до розділеного образу сучасності. Помітний політичний і економічний прогрес на континенті подекуди йде під руку зі значною вразливістю економіки до криз. Закінчення холодної війни в більшості країн Латинської Америки, поза сумнівом, привело до значних успіхів демократизації, що їх справедливо можна назвати «історичними» (наприклад, Мексика пережила першу за 71 рік зміну президентської влади демократичним шляхом!). Громадянські війни і диктатури, що терзали країни роками, інколи навіть десятиліттями, добігли кінця, коли не брати до уваги Кубу і цілком відрубний приклад Колумбії. У багатьох країнах Латинської Америки після тривалої громадянської війни настала національна згода. Демократична зміна уряду внаслідок вільних і таємних виборів стала наразі радше правилом, аніж винятком, та й економічний і соціальний розвиток, щоправда, залежно від регіону, довший час проходить цілком позитивно.

Великою проблемою в Латинській Америці залишається надійність і функціональність демократичних інститутів, а також стійка економічна стабільність. Соціальне становище значної частини населення досі залишається тяжким і злиденним, характеризується безробіттям, визисками, неписьменністю та малограмотністю. В 1994 році в Мексиці вибухнула так звана «текіла-криза» песо, потім, у січні 1999 року, настала черга Бразилії з її валютою, реалом, а восени 2001 року дійшло до валютної та банківської кризи в Аргентині, певно, одній з найбагатших країн на континенті. Ця коротка історія кризи, що зачепила економіку й сферу валютної політики, у драматичний спосіб виводить проблемну ситуацію трьох найбільших національних економік Латинської Америки. Чого на континенті бракує, то це насамперед стабільності з погляду економічної політики та довіри до політики фінансової. Чилійська республіка обрала власний шлях економічного розвитку, насправді мудріший і стабільніший, аніж шлях, яким ідуть її сусіди, проте країна не входить до числа найбільших національних економік Латинської Америки.

Мексика завдяки своїй участі в Північноамериканській зоні вільної торгівлі (NAFTA) вкупі з США і Канадою має суттєво виграти в тому, що стосується значної стабільності й економічної динаміки, а укладення загальноамериканської угоди про вільну торгівлю (FTAA, Free Trade Association of the Americas) насправді має дати успішні результати (хоча є обґрунтовані сумніви, що своєї мети угода досягне 2005 року), отже економічної динаміки й політичної стабільності на континенті загалом істотно побільшає. Така панамериканська зона вільної торгівлі створить величезний внутрішній ринок в усій Західній півкулі, а отже неабияк змінить пріоритети у світовій економіці завтрашнього дня. Якраз Європі не випадає легковажити цей розвиток.

Попри постійні труднощі і злами, на які ще доводиться чекати в майбутньому, принаймні найбільш розвинені і найбільші країни Латинської Америки посядуть своє місце у світовій економіці XXI століття. Тим-то Південна Америка не буде ізольована від глобалізації і найважливіших процесів у сфері технологій. Якщо зі стабілізацією демократичних інститутів та розбудовою сучасних заснованих на знаннях національних економік усе складеться вдало, то в майбутньому континент разом із американською зоною вільної торгівлі може стати навіть вельми важливим чинником зростання. З огляду на свої розміри і потенціал Бразилія має об'єктивні властивості майбутньої світової держави, проте змушена вирішувати основні внутрішні проблеми. Окрім того, нинішній кризовий унісон Аргентини, Венесуели та Колумбії ілюструє досі наявні ризики у розвитку континенту, хай навіть конкретні причини кризи в цих країнах мають різну природу.

Годі знайти аналоги позосталому подекуди на континенті поєднанню політичного тероризму і наркомафії. Політичний тероризм у Латинській Америці фінансується переважно за рахунок торгівлі наркотиками, яка нарівні з контрабандою, торгівлею зброєю і проституцією гарантує найвищі прибутки. Межі, що відділяють сфери політичної і звичайної злочинності, розмиті, і доки для цих країн не відкриються інші перспективні економічні альтернативи і водночас у багатьох країнах Півночі не впаде сталий попит на наркотики, який уможливлює непомірні прибутки, деякі країни Латинської Америки далі наражатимуться на ризик нестабільності в світлі організованої злочинності. Звісно, цей виклик організованої злочинності не