Iсторичнi есе. Том 2 - Іван Лисяк-Рудницький
III. ЦІЛІ ДІЯЛЬНОСТИ ДЕМОКРАТИЧНОГО ТАБОРУ НА ЕМІГРАЦІЇ
Доводиться іноді чути скептичні голоси, що українські партії на еміґрації — це релікт минувшини. Для них, мовляв, нема місця в сучасній дійсності й вони через це засуджені на вимирання. Кажуть, що ми вже не є політичною еміґрацією, але діяспорою, що в її громадському побуті переважають реальні інтереси, пов’язані з життям країн поселення, а не безплідні ремінісценції й пусті мрії, що стосуються України.
У відповідь на це можна сказати така Факт існування української еміґрації є природним наслідком ненормального стану, в якому перебуває наш народ на рідних землях. А що цей стан ненормальний - річ очевидна, якої на цьому місці нема потреби доводити. Як довго триватиме цей стан, так довго на українцях у розсіянні спочиватиме обов’язок допомагати братам і сестрам на батьківщині в їхніх змаганнях до національної незалежности та людської і громадської свободи. Ми переконані, що цей голос сумління звучатиме в серцях не тільки тих, що самі вийшли з України, але теж їхніх нащадків. Ми згідні з тим, що в силу соціологічних закономірностей наша еміґрація дійсно перетворюється в діяспору. Але разом з цим твердимо, що ця діяспора не перестане боліти долею України й не припинить своїх заходів, щоб їй допомагати. Іншими словами, діяспора якоюсь мірою збереже характер політичної еміґрації. Тут можна послатися на приклад ірляндської, польської, литовської, фінської й інших етнічних груп в Америці. Масові еміґрації цих народів виникли в XIX столітті на неполітичному, господарському підложжі. Не зважаючи на заробітчанську генезу, згадані групи в Америці виявили велику активність у справі визволення своїх вітчизн. Ця активність продовжувалася доти, поки Ірляндія, Польща та ін. не осягнули самостійности після Першої світової війни. До речі, почуття історичної місії, певного морально-політичного категоричного імперативу, спинювало серед цих груп продовж кількох поколінь процес асиміляції. Ірляндці, поляки тощо могли з чистою совістю розчинитися в американському суспільному довкіллі тільки тоді, коли відчули, що сплатили борг перед країнами й народами своїх батьків. Гадаємо, що цю аналогію можна прикласти до сучасної української діяспори, зокрема до українських етнічних груп в Америці й Канаді.
Якщо повищі виводи правильні, то далеко передчасно говорити про кінець українського еміґраційного політикуму. Маємо на думці не участь людей українського роду в політичному житті країн поселення, але якраз специфічно українську політичну діяльність, спрямовану на “старий край”, країну батьків. Можуть відмирати форми цієї діяльности, що перестаріли й не відповідають сучасним обставинам і потребам. Але український еміґраційний політикум буде раз-у-раз відроджуватися в нових формах, поки існуватиме українська діяспорійна громадськість і поки нашому народові на рідних землях не будуть забезпечені права самостійної й вільної нації.
Політична діяльність може відбуватися на двох різних площинах: площині державній, засобами державного апарату, та площині добровільних з’єднань. В наших умовинах під увагу приходить тільки ця друга альтернатива.
Отже ще раз повертаємося до нашої попередньої тези: найважливішою й найактуальнішою справою в житті української еміґрації є створення авторитетної демократичної політичної організації. Чи вона дійсно постане, залежатиме від доброї волі й уміння трьох існуючих угруповань, УНДО, УРДП та ОУНз. Близьке майбутнє покаже, чи їх лідери складуть цей іспит політичної дозрілости.
Але приймім, що така організація чи, як її називають, політична формація, таки постане. Насовується питання: які цілі повинні їй присвічувати у майбутній діяльності?
Основною метою організації мусить бути демократизація суспільно-політичного життя української діяспори. Під цю пору, дякуючи панівній бандеро-естаблішментівській системі, це життя має яскраво виражений недемократичний характер. Дамо кілька прикладів, що розуміємо під гаслом демократизації.
1. Треба покінчити з поганим звичаєм, що згідно з ним українські установи незмінно очолені тими самими кількома особами. Президентом Сполучених Штатів можна бути обраним тільки на дві каденції, себто не довше як на вісім років. Зате голови українських установ засідають на своїх постах не одне десятиліття. Такий стан був би крайньо нездоровий навіть у тому випадку, коли б ці панове могли у своїй громадській праці похвалитися світлими досягненнями, про що, звичайно, не може бути мови. Отже треба прямувати до того, щоб у нашому збірному житті встановити демократичну засаду періодичної зміни лідерів. До речі, слід пам’ятати про те, щоб чинність цієї засади в першу чергу забезпечити в структурі керівних органів нової демократичної формації.
2. Характеристичним і дуже негативним явищем нашого суспільного побуту є перемішання церковної й політичної сфер. Політиканство втискається в українські церкви, як і церковщина в наші політичні організації. Таке змішання не виходить на здоров’я ні одній, ні другій царині. Наші церкви правлять за національно-політичні установи, й це одна з причин, чому в них так мало справжнього одуховлення та богословської мислі. Знов же псевдорелігійний кольорит, що ним люблять прикрашувати себе наші партії, зовсім не причиняється до їх уморальнення, але зате обтяжує їх зайвою відповідальністю за речі, до яких їм було б краще взагалі не втручатися.
Не можна промовчати, що в цьому відношенні грішать теж українські демократичні середовища. Напр. в Америці появляється часопис демократичного напряму, що в ньому існує постійна рубрика, “Справи Української Католицької Церкви”. Питання: якщо політично-суспільний орган має взагалі займатися церковними справами, то чому тільки одного віровизнання? І чому робити з нього трибуну тільки однієї течії в УКЦ, т. зв. “патріярхального руху”{104}? Інший приклад: в Канаді існує газета, що захищає демократичні позиції й що до неї дописують українці-демократи різних віровизнань. Але ця газета є рівночасно войовничим православним органом і вона часто дозволяє собі на випади й колючки проти Католицької Церкви взагалі та українського католицтва, Унії, зокрема. Гадаємо, що прояви такі, як
