Біла юрта. Міфологія та епос Туркменістану - Олексій Анатолійович Кононенко

Значення [слова] Діб – місце трону, значення [слова] «Бакуй» – старійшина іля (il улугу). Він теж царював багато років, радіючи, коли бачив веселощі друзів і плач ворогів. Потім, помираючи, він посадив на свій престол сина свого Кок-хана і помер. Він [Кок-хан] теж царював багато років і не сходив зі шляху свого батька. Ставши немічним, він посадив на своє місце сина свого Алинджа-хана і вирушив у далекий похід.

Він [Алинджа-хан] теж царював багато років. Країни (ві1а]атлар) і народи (il улуслар), [які йому дісталися] від предків, примножилися в ліку. У нього були сини-близнюки: ім'я одного з них – Татар, ім'я другого – Могол.[109] Коли їхній батько постарів, він розділив свій юрт навпіл і, віддавши [його] двом своїм синам, помер. Після смерті Алинджа-хана Татар і Могол царювали, кожен на своєму місці.

У Могол-хана було четверо синів: ім'я старшого – Кара-хан, другий – Гур-хан, третій – Кир-хан, четвертий – Ур-хан. Могол-хан, передавши свій юрт своєму старшому синові Кара-хану, вирушив до країни, куди підуть усі. Кара-хан літував у горах Ур-таг і Кор-таг; їх тепер називають Улуг-таг і Кічік-таг. Коли наступала зима, він зимував у гирлі ріки Сир, у Каракумах і в Бурсуці.

У Кара-хана від старшої дружини народився син, кращий від місяця і сонця. Три ночі і три дні він не смоктав [груди] своєї матері. Кожної ночі цей хлопчик снився своїй матері і казав: «О матінко, стань мусульманкою! А якщо не станеш, якщо [навіть] я помру, [нехай] помру, але не буду смоктати твої груди».

Рідна мати не могла погубити своє дитя і увірувала в єдиного бога. І після цього той хлопчик почав смоктати її груди. Його мати приховала, нікому не сказала про сон, який бачила, і про те, що стала мусульманкою. Це тому, що тюркський народ від Яфеса аж до часів Алинджа-хана був правовірним.[111] А після того як Алинджа-хан став государем, у народу з'явилося багато добра і худоби; він сп'янів від багатства і забув бога; усі стали невірними. В часи Кара-хана невіра стала настільки сильною, що син, почувши про те, що його батько став мусульманином, убивав [його]. І батько, почувши, що син його став мусульманином, убивав [його].

У ті часи у моголів був такий звичай: поки дитині не виповниться рік, їй імені не давали.

Коли хлопчикові минув рік, Кара-хан скликав іль і влаштував великий той. У день тою Кара-хан звелів принести дитя до бенкетуючих і, звернувшись до своїх беків, сказав: «Цьому синові нашому виповнився рік, яке ж ім'я ви дасте йому?» Але перш ніж беки дали відповідь, дитя сказало: «Моє ім'я – Огуз».

Це однорічне дитя там відразу отримало дар мови і сказало: «Знайте, ясно! Моє ім'я Огуз – знаменитий цар! Вірно [це], знайте всі [ви], мужі доблесті!»

Старий і молодий, що прийшли на бенкет, усі були вражені словами дитини і сказали: «Ця дитина сама назвала своє ім'я; чи знайдеться ім'я краще від цього?!» Йому дали ім'я Огуз; і ще сказали: «Ніколи і ніхто не чув і не бачив, щоб однорічна дитина такі речі мовила». Взялися гадати, і вийшло йому: життя довге, велике благополуччя, обширні кордони краю [його юрту], що розкинувся [далеко]. Коли Огуз навчився говорити, він без упину стверджував: «Аллах, Аллах!» Всяк, хто це чув, говорив: «Він – дитя; не володіючи мовою, не розуміє, що каже». Це тому, що «Аллах» – слово арабське, а жоден батько з моголів не чув арабської мови. Всевишній бог ще у череві матері зробив Огуза своїм улюбленцем (ваіі), а тому і вклав у його серце і вуста своє ім'я.

Коли Огуз став джигітом, Кара-хан дав [йому в дружини] дочку свого молодшого брата Гур-хана. Коли