Біла юрта. Міфологія та епос Туркменістану - Олексій Анатолійович Кононенко
Подув [теплий] вітер, прийшла весна. [Огуз-хан] зробив перевірку війська і не дорахувався кількох чоловік; [хан] запитав про них, але ніхто [нічого] не знав. Через кілька днів ці люди прийшли до хана. Коли хан запитав у них про те, що сталося, вони розповіли: «Ми, кілька чоловік, ішли позаду війська. Якось уночі в горах випав глибокий сніг, а тому ми не могли йти і зупинились там. Усі наші коні і верблюди загинули. Коли ж настала весна, ми прийшли [сюди] пішки». Хан наказав: «Нехай цих людей називають карликами». Увесь карликський іль – нащадки тих людей.
Після цього він завоював Кабул і Газнін;[136] потім пішов на Кашмір. У ту пору государем Кашміру був Йагма [Ягма]. У Кашмірі багато неприступних скель і великих рік; покладаючись на це, Йагма не [побажав] підкоритися Огуз-ханові. Билися цілий рік; з обох сторін загинуло багато людей. Врешті-решт Огуз-хан взяв Кашмір, Йагму убив, а військо його поголовно знищив. Пробувши там деякий час, він вирушив [у зворотному напрямі]; через Бадахшан він прийшов у Самарканд, [а] звідти попрямував у Моголістан і прибув до себе додому.
ПРО ПОХІД ОГУЗ-ХАНА НА ІРАН, СИРІЮ ТА ЄГИПЕТ[Огуз-хан] пробув у своєму юрті один рік. Наступного року наказав він [своєму] ілю: «Я йду [війною] на Іран, нехай [мій іль] готується [в похід] на кілька років». Наступного року він виступив у похід і прийшов до міста Талаш. Щоб підбирати втомлених, голодних, заблукалих і задніх з війська хана були [поставлені] люди. Ці люди привели до хана одного сімейного чоловіка, який відстав від війська. Хан запитав того чоловіка: «Чому ти відстав?» Він відповів: «Через нестачу їжі я йшов позаду війська, дружина моя була вагітна і народила. Через голод у матері не вистачало молока для дитини; [та] я все йшов. На березі ріки я побачив, що шакал упіймав фазана. Коли я ударив шакала палицею, він покинув фазана і втік. Я підняв його, засмажив і годував [ним] дружину. Ваші люди, які були поставлені позаду [війська], зустріли мене і привели [сюди]». Хан, давши біднякові коня, припаси їжі і худобу, сказав: «За цим військом ти не ходи!» И назвав [його]: кал ач.[137] Увесь іль Калач – нащадки того чоловіка. Тепер [їх] називають халадж. Їх багато в Мавераннахрі,[138] [тут] вони з'єдналися з ілем Аймак. У Хорасані та Іраці[139] їх теж багато, [там] вони приєдналися до Чагатайського іля.
Серед калачів, які мешкали в країні під назвою Гур, що належала Балху, був силач і молодець на ймення Мухаммед, на прізвисько Бахтіяр. [У ту пору] у Хіндустані, в місті Де(х)лі був падишах-мусульманин на ймення Кутб-ад-дін.[140] Мухаммед пішов [до нього] і став у нього нукером. Через кілька років він зробився великим беком. Хіндустан складається з багатьох окремих країн (jypт). [Там] була одна країна під назвою Бехар; знаходилася вона поблизу Кашміру. Кутб-ад-дін, поставивши на чолі загону (іlгар) Мухаммеда Бахтіяра, послав [його] туди. Мухаммед Бахтіяр завоював країну Бехар.
На схід від Бехара була ще одна країна; назва її головного міста – Лекмір. Був у ній дев'яносторічний падишах, він був падишахом країни, [яка дісталася йому] від предків. [Мухаммед Бахтіяр] пішов і завоював ту країну. Скарбниця, яку [падишах] збирав багато років, потрапила йому до рук.
На північ від Лекміра було велике місто під назвою Лектуні.
[Мухаммед Бахтіяр] пішов і завоював його. Він сів [на престол], наказав читати хутбу від свого імені і чеканити монети зі своїм іменем, а місто Лектуні зробив [своєю] столицею. Десять тисяч чоловік з іля калачів приєдналися до нього. Він сидів там багато років.
Відстань між Лектуні і Тибетом вершник проїздить з однієї ночівлею (бір jaтиб); але там є високі гори [і такі] дороги, якими може проїхати один вершник, два вершники поруч проїхати не можуть. Мухаммед Бахтіяр з десятьма
