Біла юрта. Міфологія та епос Туркменістану - Олексій Анатолійович Кононенко

Пророк сказав: «Сказав пророк, хай буде мир над ним, радість у сердці правовірного краще, ніж служіння сакалайнів».[100] Зміст [цього] такий: якщо хто-небудь порадує серце мусульманина, то нагорода йому буде вищою від тієї нагороди, яка належить за служіння богові всім чадам адамовим і джинам. Отож, серця скількох тисяч людей возрадуються, коли у тому, що я скажу, пізнають те, чого вони не знали! Уповаю на бога Всевишнього, що, – якщо те побоїще і буде зараховане [мені] за гріх, – то нагорода за це [благе діло – написання книги] переважить його. І ще, якщо хто-небудь коли-небудь, прочитавши цю книгу, пізнає те, чого він [раніше] не знав, нехай прочитає по нашій душі фатіху.[101] А тепер повернемося до написання книги.

Цій книзі ми дали назву «Родовід туркменів». Хай буде відомо всім, що ті, хто складали до нас історію тюрків, щоб показати народові свій талант і мистецтво, домішували арабські слова, а також додавали перські слова, а тюркську мову перетворювали в римовану прозу. Ми не робили нічого подібного, бо той, хто буде читати чи слухати [читання] цієї книги, звичайно, буде тюрок, а з тюрком треба говорити по-тюркськи, щоб кожному було зрозуміло. А якщо нашу мову не розуміють, то яка [від неї] користь?! Якщо ж серед них [тобто тюрків] і виявиться один чи двоє грамотних [і] розуміючих і якщо вони осягнуть [смисл сказаного], то кому з багатьох не розуміючих вони зуміють розтлумачити?! Отже, треба говорити так, щоб усі, добрі і погані, розуміли, щоб до їхніх сердець доходило.

Тепер ми поведемо мову в [усіх] деталях, [починаючи] з Адама і до цього часу, тобто до тисяча сімдесят першого року, про те, що ми знаємо про туркменів і про ілі,[102] які приєдналися до туркменів і які опісля носили ім'я туркменів. Тому, чого ми не знаємо, – як допомогти?!

Всевишній бог сказав ангелам: «Сотворивши людину з праху і давши [їй] душу, я поставлю [її] своїм намісником на землі». Коли він [так] сказав, ангели заперечили: «Верхню природу неможливо утримати разом з нижньою, а тому вони [люди] збуряться проти тебе, і твої створіння помруть». Всевишній бог сказав: «Ви не знаєте того, що я знаю. Ідіть і сотворіть з праху образ людини». За велінням бога, Азраїл, мир йому, наказав [ангелам] зібрати з усієї земної поверхні різного роду землю, перетворити землю в глину, сотворити образ людини і покласти [її] між Меккою Великою і Таїфом.

Кілька років по тому Всевишній бог дав їй душу, і вона тисячу років жила на цьому світі. Слово «адам» – арабське, араби шкіру називають адам.[103] Поверхню кожного предмета вони позначають тим самим словом. Ангели сотворили образ людини, беручи прах не із надр землі, а з її поверхні, а тому [її] і назвали Адам. Сказання про те, як вона відрядилася до раю, як вийшла звідти і як ходила по землі, [добре] відомі в народі, а тому ми [про це нічого] не сказали.

Коли Адам зібрався помирати, він сказав своєму синові на ймення Шейс: «Після мене ти сідай на моє місце і будь главою моїх нащадків. Давши [йому] багато добрих порад, він відрядився з цього світу на той світ.

Після цього Джебраїл, мир йому, доправив Шейсові від Всевишнього бога книгу, і Шейс став пророком і государем. Вчиняючи справедливість ілю і проживши на цьому світі дев'ятсот дванадцять років, він відправився в райський чертог. Значення [слова] «Шейс» – страх божий. У свій смертний час Шейс, посадивши на своє місце сина свого Ануша, відправився [до бога].

Ануш також жив за законом (шарі'ат) свого батька і діда, і, як і його батько, проживши на цьому стійбищі дев'ятсот дванадцять років, відправився на те стійбище. Значення [слова] «Ануш» – вірний.

Ануш, помираючи, посадив на своє місце сина свого Кінана і дав йому багато добрих порад і настанов. Вісімсот сорок років він ішов дорогою свого батька; [потім], посадовивши на своє місце сина свого Міхлаїла, відбув до бога.

У часи Міхлаїла чада Адамові розмножилися і не поміщалися в [тій] країні, де жили. З цієї причини Міхлаїл пішов до країни Бабіль (Вавилон), заснував [там] місто і назвав його Сус. Він збудував будинки і влаштував поселення. До нього не було ні міст, ні поселень, ні будівель. [Люди] жили [серед] гірських кущів і в лісах. Він наказав народові: «Розходьтеся по обличчю землі!» Усі чада Адамові, за велінням Міхлаїла, пішли, і там, де знаходили достойне місце, влаштовували поселення.

Міхлаїл, проживши у названому місті дев'ятсот двадцять років і посадовивши на своє місце сина свого Берда, відійшов до країни, де немає зітхань.