Офіцерський корпус Армії Української Народної Республіки (1917—1921) - Ярослав Юрійович Тінченко
Восени 1917 р. перевівся до 1-го Українського (34-го армійського) корпусу, очолив 415-й піхотний Бахмутський (3-й Український Козацький) полк 1-ї Української Козацької дивізії військ Центральної Ради. Згодом — командир бригади цієї дивізії. З 06.01.1918 р. — начальник 1-ї Української дивізії військ Центральної Ради, згодом — Армії УНР та Армії Української Держави. З 08.06.1918 р. — командир бригади та помічник начальника 2-ї пішої дивізії Армії Української Держави (колишньої 1-ї Української 1-го Українського корпусу). З 30.12.1918 р. — начальник 1-ї пішої дивізії (згодом — 1-ї Волинської) Дієвої армії УНР. З 20.05.1919 р — помічник командувача Волинської групи Дієвої армії УНР. З 02.10.1919 р. — начальник 4-ї Сірожупанної дивізії Дієвої армії УНР. З 31.10.1919 р. — помічник начальника Збірної Волинської дивізії Дієвої армії УНР. Учасник Першого Зимового походу. У лютому — квітні 1920 р. через хворобу О. Загродського, начальника Збірної Волинської дивізії, виконував його обов'язки. З 27.09.1920 р. — командувач Запасних військ УНР. З 27.11.1921 р. — у розпорядженні військового міністра УНР.
Никонів Наум, фото поч. 20-х років (За Державність. — Варшава. — 1936. — Ч. 6)
Помер у Каліші у станиці вояків-українців, похований на українському військовому цвинтарі у Щепіорно.
РГВИА. — Ф. 409. — Оп. 1 — п/с 1408; ЦДАВОУ — Ф. 1075. — Оп 1. — Спр. 68. — С. 83–84; Середа М Сторінка з історії визюльної боротьби/Літопис Червонса Калини. — Львів 1931. — Ч. 11. — С 15–17) Прохода В. Записки до історії Сірих або Сіро>і<упаннигав//Та6ор. — Варшава — 1928. — Ч. 6. — С 39; Омелянович-Павленко М Спогади українського командарма — Київ — 2002.
НІГОВСЬКИЙ Іван Миколайович
(23.02.1883-26.03.1936) — підполковник Армії УНР.
Народився у м. Бориспіль. Останнє звання у російській армії — прапорщик.
У 1917 р. — на початку 1918 р. — старшина 1-го Українського козацького полку ім. Б. Хмельницького військ Центральної Ради.
У 1920–1923 рр. — старшина штабу 2-ї Волинської дивізії Армії УНР.
Помер на еміграції у м. Регон (Франція)
ЦДАВОУ. — Ф. 3172. — Оп 1. — Спр. 73. — С 14, РГВИА. — Ф. 3265. — Оп 1. — Спр. 1. — С. 10–11; Табор. — Варшава — 1936. — С. 93.
НІГОВСЬКИЙ Йосип Іванович
(27.12.1874—?) — командир куреня Армії УНР.
Закінчив Миколаївське інженерне училище (1896), служив у 6-му понтонному батальйоні (Київ). Останнє звання у російській армії — підполковник.
У 1917 р. — командир запасного понтонного батальйону у Києві, який у листопаді 1917 р. був українізований. Наприкінці 1918 р. — інспектор технічних частин 4-го Київського корпусу військ Директорії та Дієвої армії УНР. Станом на 16.08.1919 р. — командир 8-го Запорізького технічного куреня. Подальша доля невідома.
Список генералам, штаб и обер-офицерам инженерных войск на 1913. — СПб. — 1913. — С. 24. ЦДАВОУ. — Ф. 1078. — Оп. 2. — Спр. 28.
НІЗІЄНКО Олександр Федорович
(02.09.1894-7.04.1965) — підполковник Армії УНР.
Народився у с Підпилип'є Подільської губернії. Закінчив 8-класне Камянець-Подільське технічне училище, Сергіївське Одеське артилерійське училище (1914). З 01.12.1914 р. — підпоручик Осовецької фортечної артилерії. У подальшому служив у 9-й Сибірській стрілецькій артилерійській бригаді. У 1917 р. закінчив два прискорених курси Військової академії Генерального штабу, служив молодшим ад'ютантом штабу 4-го Сибірського корпусу. Під час Першої світової війни був двічі контужений, нагороджений всіма орденами до Святого Володимира IV ступеня з мечами та биндою.
Нізіенко Олександр, фото 1919 року (ЦДАВОУ)
У 1918 р. був зарахований до кадрів Армії Української Держави. Під час протигетьманського повстання обійняв посаду командира 4-го кінно-гарматного полку, який перейшов на бік військ Директорії. З 20.01.1919 р. — начальник штабу подільської губернської комендатури. З 07.02.1919 р. — начальник штабу 20-ї дієвої дивізії Дієвої армії УНР. З 06.03.1919 р. — начальник відділу штабу 8-го Катеринославського Коша Дієвої армії УНР, у складі якого у квітні 1919 р був інтернований у Румунії. З 17.05.1919 р. — в. о. начальника штабу 8-ї Запорізької дивізії Дієвої армії УНР. З 09.11.1919 р. — штаб-старшина для доручень командувача Дієвої армії УНР. 07.12.1919 р. був інтернований польською владою.
З 07.02.1920 р. — начальник оперативної частини штабу 4-ї бригади Армії УНР. З 31.03.1920 р. — начальник штабу 4-ї бригади 2-ї дивізії Арллії УНР (згодом — 7-ма стрілецька бригада 3-ї Залізної дивізії). З 25.07.1920 р. — підполковник.
У 20—30-х рр. жив на еміграції у Польщі. Під час Другої світової війни виїхав до Німеччини. Згодом емігрував до Австралії. Помер та похований у м. Водонзі (Австралія).
ЦДАВОУ. — Ф. 1075. — Оп. 1. — Спр. 67. — С 223–226; Ф. 1078. — Оп. 2. — Спр. 54. — С 5; Прохода В. Записки непокірливого. — Торонто. — 1969. — Кн. 1. — С. 375; Дороговказ. — Торонто. — 1965. — Ч. 24/25.
НІКІТІН (Нікітін-Сольський) Євген Олександрович
(?—8.06.1960) — підполковник Армії УНР.
Народився у Житомирі. Закінчив кадетський корпус та військове училище. Під час Першої світової війни служив у 10-му гренадерському Малоросійському полку російської армії. Був нагороджений орденом Святого Георгія IV ступеня (01.06.1915, за бій 11.10.1914). Останнє звання у російській армії — капітан.
Нікітін (Нікітін-Сольський) Євген, фото 1920 року (ЦДАВОУ)
З січня 1919 р. — командир сотні, а з травня 1919 р. — пішого куреня Житомирської спільної юнацької школи. У 1920–1921 рр. — ад'ютант та командир куреня Спільної (Кам'янецької) військової школи.
У
