Офіцерський корпус Армії Української Народної Республіки (1917—1921) - Ярослав Юрійович Тінченко
ЦДАВОУ. — Ф. 1075. — Оп. 1. — Спр. 68. — С. 75–76.
НАКОНЕЧНИЙ (Дністров) Олександр Омелянович
(23.04.1887–1921?) — командир 4-го авіаційного загону Дієвої армії УНР.
Походив з родини колезького асесора Херсонської губернії. Закінчив Одеське міське училище, школу авіації військового часу Імператорського Московського товариства повітроплавання (1915), два додаткових курси Севастопольської авіаційної школи (1916 та 1917). З 2.10.1915 р. льотчик 13-го корпусного авіаційного загону. У повітряному бою 26 листопада 1916 р. сам вступив у бій з трьома ворожими літаками, причому одного з них збив і виконав завдання з бомбування ст. Єловка. За цей подвиг був нагороджений орденом Св. Георгія IV ступеня.
З 08.08.1917 р. — член Центральної Ради. З березня 1918 р. — начальник авіації Армії УНР, згодом — Армії Української Держави. Станом на 16.08.1919 р. — командир 4-го авіаційного загону Дієвої армії УНР. З 18.10.1919 р. — інспектор авіації Дієвої армії УНР. 01.11.1919 р. був звільнений з посади інспектора та повернувся на посаду командира 4-го авіаційного загону. У 1920 р. мешкав у Києві, працював інженером. З вересня 1920 р. очолював Комітет звільнення України, що провадив підпільну боротьбу проти радянської влади. З весни 1921 р. — член Всеукраїнського центрального виконавчого комітету. Разом з іншими керівниками комітету планував почати повстання проти радянської влади у Холодному Яру, а звідти вирушити на Київ. Влітку 1920 р. захоплений ЧК, ймовірно — страчений.
ЦДАВОУ. — Ф. 1075 — Оп. 1. — Спр. 49. — С. 1–4; Білон П. Спогади. — Пітсбург. — 1952; Українська Центральна Рада, зб. док. — Київ. — 1996. — Т. 1. — С. 237; Авіаторьі — кавалеры ордена Св. Георгия и Георгиевского оружия периода Первой мировой войны 1914–1918 гг. — Москва. — 2006. — С. 201; Голинков Д. Л. Крушение антисоветского подполья 'СССР. — Москва. — 1978. — Кн. 2. — С. 139.
НАРКЕВИЧ Микола Степанович
(?—?) — голова військового суду при Військовому міністерстві УНР.
Народився у Житомирі. Станом на 01.01.1910 р. — поручик 95-го піхотного Красноярського полку (Юр'єв). Останнє звання у російській армії — полковник.
До грудня 1918 р. — товариш голови військового суду 5-го Чернігівського корпусу Армії Української Держави. З січня 1919 р. — голова військового суду при канцелярії Військового міністерства УНР. Був головою суду, який розглядав справи заарештованих, за погромну діяльність, повстанських отаманів Палієнка, Віденка, Святненка, Семосенка та Яценка (начальника штабу загону Семосенка). Доля після жовтня 1919 р. невідома.
ЦДАВОУ — Ф. 1075. — Оп. 2. — Спр. 37. — С. 206–207.
НАСОНІВ Валентин Миколайович
(28.05.1881-?) — полковник Армії УНР.
Народився у м Києві. Походив з купців Київської губернії. Закінчив Миколаївський кадетський корпус (1899), Костянтинівське артилерійське училище (1902), вийшов підпоручиком до 1-ї кінно-гірської батареї кінно-гірського гарматного дивізіону (Київ), у складі якого брав участь у Першій світовій війні. Був нагороджений всіма орденами до Святого Володимира IV ступеня з мечами та биндою та орденом Святого Георгія IV ступеня (за бій 28.05.1916). Останнє звання у російській армії — підполковник.
У 1917 р. — командир кінної батареї 12-ї Кавалерійської дивізії, яку 21.12.1917 р. українізував. З 29.04.1918 р. — командир Української гарматної бригади, що формувалась на Київщині. З 24.07.1918 р. служив у 4-му Київському корпусі Армії Української Держави. З 26.02.1919 р. — завідувач артилерійської частини штабу Східного фронту Дієвої армії УНР. З 26.08.1919 р. — старшина артилерійського постачання штабу Дієвої армії УНР. З 18.02.1920 р. — командир гарматного полку 2-ї української дивізії, що формувалася у Бресті-Литовському. 21.03.1920 р. полк було перейменовано на 6-ту гарматну бригаду 6-ї Січової стрілецької дивізії Армії УНР. У 1920–1921 рр. — начальник цієї бригади. На еміграції жив у Польщі.
Насонів Валентин, фото 1916 року (надано для публікації російським військовим істориком Валентином Юшком)
РГВИА. — Ф. 409. — Оп. 1. - п/с 10.813; «Искры». — Петроград. — 1916. - № 41; Белградский альбом. — С. 128–129; ЦДАВОУ — Ф. 1075. — Оп. 2. — Спр. 44. — С. 4-зв. — 5; Спр. 653. — С. 104; Самутин Петро. Хронологічні дати VI-i Січової стрілецької дивізії//Вісті Комбатанта. — 1970. — № 5. — С. 12.
НАТІЄВ Олександр
(1873—15.06.1919) — генеральний хорунжий Армії Української Держави.
Аджарець за походженням. Закінчив Костянтинівське артилерійське училище (1894), Михайлівську артилерійську академію. Станом на 01.01.1910 р. — штабс-капітан 1-ї Туркестанської артилерійської бригади (Ташкент). Останнє звання у російській армії — полковник.
У 1917 р. — начальник 6-го важкого мортирного дивізіону 6-го армійського корпусу, зі складу якого у листопаді 1917 р. було виділено 2-й Січовий Запорізький корпус. Деякий час був інспектором артилерії цього корпусу.
З середини лютого 1918 р. — інспектор артилерії Окремого Запорізького загону військ Центральної Ради. З 03.03.1918 р. — начальник Окремої Запорізької бригади (згодом — Окремої Запорізької дивізії) Армії УНР, згодом — Армії Української Держави. З 20.05.1918 р. — генеральний хорунжий. 14.10.1918 р. був звільнений за власним проханням. У листопаді 1918 р разом з генералом К. Прісовським (першим командиром Окремого Запорізького загону) займався формуванням т. зв. Окремого загону Вірних Запорожців, що мав увійти до складу військових формувань, що обороняли Київ від військ Директорії. 14–15.12.1918 р. був арештований, перебував під слідством Верховної слідчої комісії для боротьби з контрреволюцією. Невдовзі — звільнений.
Натієв Олександр (посередині), фото 1918 року (Око. — Київ. — 1918. — Ч. 3)
Виїхав на Північний Кавказ, де вступив до Збройних Сил Півдня Росії. Навесні 1919 р. з наказу Денікіна був призначений інспектором з формування білогвардійських військ на Кавказі (у Батумі). Убитий на вулиці у м. Батумі за невідомих обставин.
