Офіцерський корпус Армії Української Народної Республіки (1917—1921) - Ярослав Юрійович Тінченко

(04.09.1885-?) — полковник Армії УНР.

Народився у Києві. Станом на 01.01.1910 р. — поручик Івангородської фортечної артилерії. Останнє звання у російській армії — штабс-капітан.

У 1919 р. — командир батареї 5-го гарматного полку Січових стрільців Дієвої армії УНР. У грудні 1919 р. був інтернований польською владою у Луцьку.

З 1923 р. жив на еміграції у Щепіорно. Подальша доля невідома.

ЦДАВОУ. — Ф. 3527. — Оп. 1. — Спр. 5. — С. 17.

(13.12.1881-29.07.1925) — генерал-хорунжий Армії УНР.

Походив з селян с. Городище Сквирського повіту Київської губернії. 30.09.1902 р. був покликаний на військову службу до 165-го піхотного Луцького полку (Київ) на правах однорічника 2-го розряду. 31.08.1903 р. вступив до Чугуївського піхотного юнкерського училища, яке закінчив 26.02.1906 р. першим — з занесенням на мармурову дошку. Після закінчення училища служив у 131-му піхотному Тираспольському полку. 07.12.1906 р. — 02.06.1907 р. викладав російську мову у школі підпрапорщиків 33-ї піхотної дивізії. 20.06.—05.09.1907 р. був відряджений у справі охорони кордону в с. Каракурт Карської області. 02.02.1908 р. перевівся до Ковненської фортечної артилерії. 26.09.1911 р. після вступних іспитів був зарахований до Олександрівської Військово-юридичної академії. З 31.08.1913 р — штабс-капітан. 26.05.1914 р. закінчив академію за 1-м розрядом. Поступив у розпорядження Головного Військово-судового управління. З початком Першої світової війни за власним бажанням повернувся до Ковненської фортечної артилерії, де прийняв роту. Брав участь у боях за фортецю Ковно. З 24.10.1915 р. був переведений на військово-прокурорську посаду до корпусного суду 4-го армійського корпусу. З вересня 1915 р. обіймав посади військового слідчого 35-го, 31-го, 1-го Гвардійського корпусів, Окремої армії. З 21.08.1917 рр. — товариш військового прокурора Південно-Західного фронту. З 06.08.1917 р. — підполковник.

Мошинський Євген, фото 1919 року (ЦДАКФДУ)

З 01.01.1918 р. — начальник кодифікаційного відділу Судового управління Генерального військового секретаріату УНР. З 09.08.1918 р. — начальник юрисконсульського відділу Головної військово-юридичної управи Військового міністерства Української Держави. З 01.09.1918 р. — товариш прокурора Київського військового вищого суду. З 23.03.1919 р. — начальник Законодавчої управи Головного військово-юридичного управління Військового міністерства УНР. З 14.06.1919 р. — начальник Головного військово-юридичного управління та головний військовий прокурор УНР. З 31.01.1920 р. — начальник Головного військово-юридичного управління. З 05.10.1920 р. — генерал-хорунжий.

Машинський Євген, фото поч. 20-х років (За Державність. — Варшава. — 1936. — Ч. 6)

Помер та похований у м Лунинець на Поліссі.

РГВИА. — Ф. 409. — Оп. 1. - п/с 15-182; ЦДАВОУ. — Ф. 1075. — Оп. 1. — Спр. 68. — С. 72–74; Оп. 2. — Спр. 823. — С. 16; Тютюнник Ю. З поляками проти Вкраїни. — Харків. — 1924. — С. 67

(10.06.1878-09.12.1963) — старшина Дієвої армії УНР.

Закінчив Київське піхотне юнкерське училище, вийшов підпоручиком до 98-го піхотного Юр'євського полку (Двинськ). У 1917 р. — інтендант 10-го армійського корпусу. Останнє звання у російській армії — полковник.

З 29.01.1919 р. — інтендант 10-го Дієвого корпусу Дієвої армії УНР. У березні 1919 р. — головний індентант Запорізького корпусу Дієвої армії УНР.

З літа 1919 р. — у Збройних Силах Півдня Росії, працював в інтендантському управлінні Севастопольської фортеці.

Помер та похований у м. Елуж (Бельгія).

ЦДАВОУ. — Ф. 4587. — Оп. 1. — Спр. 4. — С. 25, Середа М. Отаман Козир-Зірка//Літопис Червоної Калини. — Львів. — 1930. — Ч. 11. — С. 11–13; Незабытые могилы. — Москва. — 2004. — Т. 4. — С. 664.

(6.03.1894 — після 1957) — полковник Армії УНР.

Народився у с. Вересоч на Чернігівщині. Закінчив Чернігівську класичну гімназію, юридичний факультет Київського університету, 1-ше Київське військове училище (01.05.1915), Севастопольську авіаційну школу (10.07.1917 р.). Під час Першої світової війни — прапорщик 70-го піхотного Ряжського полку. Був нагороджений орденом Святого Георгія IV ступеня (18.09.1916) та Георгіївською зброєю (8.03.1917, за бій 14.07.1916). Останнє звання у російській армії — штабс-капітан.

З 13.09.1918 р. — старшина 4-го Сердюцького полку Армії Української Держави. З 01.01.1919 р. — помічник інспектора авіації Київського району Дієвої армії УНР. З 09.04.1919 р. — командир Київського авіаційного загону Дієвої армії УНР. З 20.08.1919 р. — експерт у справі закупівлі авіаційного майна у Німеччині, Чехо-Словаччині та Австрії. З 13.09.1920 р. — т. в. о. начальника та начальник Управи Повітряного флоту Військового міністерства УНР.

З 1922 р. жив на еміграції у Чехо-Словаччині. Закінчив лісовий відділ Української господарської академії у Подєбрадах (1927). Згодом працював лісником на Закарпатській Україні. З 1938 р. — активний член Союзу Гетьманців-Державників, був начальником організаційного відділу та заступником керівника Союзу у Чехо-Словаччині.

Мурашко Василь, фото 1930-х років (Наріжний С. Українська еміграція. — Прага. — 1942)

У 1942 р. за сприяння П. Скоропадського відвідав Київ та Лохвицю. Був відкликаний німцями з України, оскільки виступив з критикою німецького режиму на окупованих українських територіях. З цієї ж причини після повернення до Чехо-Словаччини відмовився від подальшої діяльності в СГД. Переїхав до Судет, де наприкінці 1944 р. — початку 1945 р. підтримував чеський антифашистський партизанський рух. Влітку 1945 р. був заарештований СМЕРШем, провів 9 місяців під слідством, але був звільнений завдяки наполяганням чеських партизанів. У подальшому мешкав під м. Підмокле у Чехо-Словаччині.

ЦДАВОУ. — Ф. 1075. — Оп. 2. — Спр. 652. — С. 46–47; ЦДАВОУ. — Ф 1075. — Оп. 2. — Спр. 838. — С. 160–161; Білон П. Спогади. — Пітсбург. — 1952. — С. 48; Прохода В. Записки непокірливого. — Новий Ульм. — 1972. — Кн. 2. — С. 34, 62–64; Киів. — 1996. — Кн. 3. — С. 197–198. Наріжний С. Українська еміграція. — Прага. — 1942. — С. 147.

(?—?) — український військовий діяч.

Останнє звання у російській армії — штабс-капітан.

У 1917–1919 рр. — член партії соціалістів-самостійників. З 18.12.1917 р. до початку січня