Європейська конвенція з прав людини та кримінальний процес - Джеремі Макбрайд
97. ... у розглядуваний час ... єдиним доступним засобом захисту було оскарження з питань права. Тому, на перший погляд, норми кримінального законодавства Франції здаються відповідними до положень статті 2 Протоколу № 7 до Конвенції...
98. Однак Суд відзначає, що Декларація Франції щодо тлумачення Протоколу не стосується статті 636 Кримінально-процесуального кодексу, у якій закріплено, що особа, засуджена заочно, не має права подавати скаргу в Касаційний суд. Відповідно, у заявника не було змоги скористатися «засобом захисту» в суді у звичайному змісті цього слова, для оскарження заочного вироку, ухваленого на рівні однієї судової інстанції...
99. У цій справі заявник оскаржує те, що його позбавлено права оскаржити в Касаційному суді дефекти самої процедури заочного судочинства. Як вважає Суд, та обставина, що з обвинувачуваного зняли обвинувачення в неповазі до суду, не є в цьому зв’язку вирішальним ..., оскільки, хоча зняття цього обвинувачення дало заявникові право на повний повторний судовий розгляд в його присутності, покладений на державу відповідний обов’язок у випадку арешту, в основному призначений для забезпечення змагальності процесу й дотримання права на захист особи, обвинуваченої в правопорушенні.
100. У цій справі заявник прагнув як висунути свої доводи за пунктами обвинувачення, так і заявити попередній процесуальний протест. Суд звертає увагу на ту обставину, що заявник не мав можливості зажадати перегляду, хоча б у Касаційному суді, правомірності відмови суду присяжних в дозволі адвокатам заявника заявити клопотання...
На підставі статей 630 і 639 Кримінально-процесуального кодексу, взятих сукупно …, заявник, з одного боку, не міг представляти свої інтереси за допомогою адвоката в суді присяжних ..., а з іншого — подати скаргу в Касаційний суд, бо ж був обвинувачуваним заочно. Отже, у заявника не було дійсної можливості захистити себе в суді першої інстанції або можливості домогтися його перегляду вищим судом.
Відповідно, було порушення і статті 2 Протоколу № 7 до Конвенції.
«Гурепка проти України» (Gurepka v Ukraine), 61406/00, 6 вересня 2005 року.
60. Суд дослідив процедуру перегляду рішень, передбачену Кодексом України про адміністративні правопорушення. Вона може бути ініційована лише прокурором або за рішенням голови вищого суду ... Враховуючи, що ця процедура не була доступна стороні провадження та не залежала від його або її волі та аргументів, Суд вважає, що така процедура не була достатньо ефективним засобом захисту для цілей Конвенції.
61. Стосовно аргументу уряду, що рішення суду про накладення на заявника адміністративного арешту та утримання насправді переглянув вищий суд, Суд не знаходить доказів того, що протест, внесений прокуратурою, був ініційований за клопотанням заявника. Більше того, цей протест відбиває позицію прокуратури, а не заявника. Протягом цього провадження заявник не мав можливості представити будь-які аргументи, а предметом розгляду був спір між прокуратурою та судом щодо компетенції накладати санкцію на заявника. Суд вважає, що хоча перегляд, ініційований прокуратурою, мав певний позитивний, хоча і тимчасовий, вплив на становище заявника — зупинення виконання покарання — цього недостатньо, щоб зробити висновок, що скарга про перегляд постанови про накладення адміністративного арешту є ефективним засобом захисту, який міг би задовольнити вимоги статті 2 Протоколу № 7 до Конвенції.
«Ґреку проти Румунії» (Grecu v Romania), 75101/01, 30 листопада 2006 року.
82. ... Отже, в цьому випадку правопорушення, в якому органи влади обвинувачували заявника, тягло за собою покарання позбавленням волі на термін від шести місяців до п’яти років... Тому тут не йшлось — як на це вказує уряд — про незначне правопорушення, що могло б слугувати виправданням того, що цю кримінальну справу розглядала лише одна судова інстанція. Тому, виняток із права на перегляд справи у випадках незначних правопорушень, що передбачений у другому пункті зазначеної статті 2, не є застосовним, з огляду на обставини цієї справи.
83. ... Єдиним незалежним та неупередженим судовим органом, який в цій справі звернувся до розгляду питання про гадану вину заявника був районний суд Бухареста в своєму рішенні від 25 квітня 2000 року.
84. Тому, можливі оскарження заявником згаданого судового рішення були неминуче приречені на програш: як це припустив уряд, на той час не було законодавчих положень, що передбачали б можливі засоби оскарження, завдяки яким ті, хто звернувся зі скаргою на розпорядження прокурора і хотів оскаржити, як у цій справі, рішення суду першої інстанції в судах вищої юрисдикції; хоч уряд і посилається на правила загального порядку, з усією очевидністю із тогочасної національної практики постає очевидним, що національні інстанції судового нагляду, зокрема, Верховний суд, визнавали в той час неприйнятною будь-яку скаргу проти рішення, в якому суд першої інстанції розглядав законність або обґрунтованість дій прокурора...
85. Європейський суд відзначає, що питання про брак в національному законодавстві можливостей оскаржити рішення компетентного суду першої інстанції щодо розгляду скарги проти розпорядження прокурора від цього часу було врегульоване новою статтею 278 закону № 281 від 26 червня 2003 року...
86. Враховуючи чинні на той час законодавство та національну практику, а також наслідки, що були спричинені порушеною проти заявника кримінальною справою, Європейський суд вважає, що заявник був позбавлений права на оскарження в кримінальній справі, і це порушило статтю 2 Протоколу № 7.
«Зайцевс проти Латвії» (Zaicevs v
