Європейська конвенція з прав людини та кримінальний процес - Джеремі Макбрайд

55. На думку уряду, правопорушення, за яке засуджено заявника, було «незначним правопорушенням» за змістом пункту 2 статті 2. У зв’язку з цим Суд звертається до означення, наведеного в пояснювальній доповіді до протоколу № 7, з якого чітко видно, що для того, щоб визначити, чи правопорушення за своєю природою було незначним, важливим критерієм є питання про те, чи за таке правопорушення особу може бути покарано позбавленням волі, чи ні. В цьому випадку стаття 201-39 Кодексу про адміністративні правопорушення передбачала за це правопорушення позбавлення волі на термін до 15 діб. Отже, з огляду на мету статті 2 та характер гарантій, які в ній передбачені, Суд висловлює переконання в тому, що правопорушення, за яке законом як основний вид покарання передбачено покарання у вигляді позбавлення волі, не можна визначати як «незначне» за змістом пункту 2 цієї статті. Що ж до означення правопорушення в національному праві, то Суд вже нагадував про те, що воно має лише відносне значення. Тому виняток, на який посилається уряд, не є застосовним у цій справі.

56. Суд насамкінець підкреслює, що в своєму рішенні від 20 червня 2002 року Конституційний суд відніс другий абзац статті 279 Кодексу про адміністративні правопорушення до таких положень, що суперечать статті 2 протоколу № 7 і скасував його. Однак така зміна жодним чином не вплинула на ситуацію, в якій перебував заявник, що повною мірою відчув на собі результат дії зазначеного положення і продовжував, відповідно, залишатись «жертвою» стверджуваного порушення.

57. Тому, було порушення статті 2 протоколу № 7.

«Ґалстян проти Вірменії» (Galstyan v Armenia), 26986/03, 15 листопада 2007 року.

124. Суд насамперед відзначає, що заявника засуджено на підставі КпАП, який передбачає покарання за правопорушення, що в національному праві не належать до категорії кримінальних. Це може ставити питання про те, чи є правопорушення, за яке засуджено заявника, незначним за змістом пункту 2 статті 2 Протоколу № 7, і чи слід застосувати винятки, що містяться в цій статті. Суд нагадує, що Комісія колись дійшла висновку, що таке правопорушення, як «порушення порядку в засіданні», максимальним покаранням за яке був штраф у розмірі 10000 австрійських шилінгів, або, якщо це було доконечно для підтримання порядку, позбавлення волі на строк не більше восьми днів, склад якого містив австрійський Кримінально-процесуальний кодекс, було «незначним»; ... У цьому випадку заявника засудили до трьох діб тримання під вартою. Однак стаття 172 КпАП, згідно з якою призначено це покарання, передбачала як максимальну міру покарання до 15 днів під вартою. Суд вважає, що покарання у вигляді 15 діб адміністративного арешту є досить суворим з огляду на те, щоб його не вважати «незначним» за змістом пункту 2 статті 2 Протоколу № 7.

125. Суд нагадує, що Договірні Сторони загалом користуються широкими межами розсуду при визначенні того, як здійснюватиметься право, що його гарантує стаття 2 Протоколу № 7 до Конвенції. У деяких країнах обвинуваченому, який хоче подати апеляцію, може інколи бути потрібно дістати на це дозвіл. Однак будь-які обмеження, що містяться в національному праві стосовно цього права на перегляд, повинні за аналогією з правом на доступ до суду, закріпленим у пункті 1 статті 6 Конвенції, ставити перед собою законну мету і не порушувати саму сутність цього права...

126. Суд враховує свій вищезгаданий висновок про те, що процедура перегляду, встановлена статтею 294 КпАП, не надає особі чіткого і доступного права на оскарження. Ця стаття передбачає, що право здійснювати перегляд — як за клопотанням особи, так і без нього — належить голові вищого суду, але при цьому не встановлює чітко визначеної процедури чи строків і не дає вказівок щодо послідовного її застосування на практиці. На думку Суду, така можливість перегляду не може бути сумісною зі статтею 2 Протоколу № 7. Звідси випливає, що заявник не мав у своєму розпорядженні такої процедури оскарження, яка б відповідала вимогам цієї статті.

«Гаджієв проти Азербайджана» (Hajiyev v Azerbaijan), 5548/03, 16 листопада 2006 року.

39. Суд вважає, що те, наскільки заявникові була зрозуміла система, належить оцінювати на той момент, коли він спробував був скористатися зі спірного засобу правового захисту... Перехідний закон передбачав можливість перегляду його справи «апеляційним або Верховним судом». Це формулювання ... навряд могло дати заявникові чітке розуміння, що його апеляція підсудна Верховному судові як касаційній інстанції, оминаючи апеляційну інстанцію, до якої зазвичай могли звертатися інші засуджені, відповідно до нових правил кримінального судочинства, запроваджених новим КПК.

40. Заявник подав свою повну апеляційної скаргу 7 березня 2002 року. Попри те, що кілька разів після цього він знову подавав цю апеляцію, вона не була ані розглянута по суті, ані відхилена на підставі формального рішення суду, з огляду на брак в апеляційного суду юрисдикції для її розгляду. Крім того, після неодноразових запитів заявника, працівник канцелярії апеляційного суду своїми листами від 24 жовтня і 27 листопада 2002 року його двічі запевнив, що його справа буде розглянута найближчим часом. Аж до 31 березня 2004 року, тобто впродовж понад двох років після подання і апеляції, апеляційний суд не проінформував заявника чітко про те, що його апеляція належить до сфери компетенції Верховного суду, а не апеляційного. Навпаки, йому давали зрозуміти, що його справу справді розглядає апеляційний суд, хоча й зі значним запізненням.

41. Суд також відзначає, що за той самий період справи трьох інших осіб, які опинилися в аналогічному з процесуального погляду становищі, справді розглянув апеляційний суд в порядку апеляції, відповідно до тієї норми перехідного закону...

42. Аргументи уряду про те, немовби ці три справи суттєво відрізнялися від справи заявника, Суд не переконали...

43. За таких обставин, Суд робить висновок, що з огляду на нечіткість положень перехідного закону і брак чіткого тлумачення його відповідних положень у національних судів, а також на наявність принаймні трьох внутрішніх прецедентів повторного розгляду