Європейська конвенція з прав людини та кримінальний процес - Джеремі Макбрайд

63. Частина 1 статті 56f Кримінального кодексу, однак, вимагає, щоб суд обґрунтовував цю оцінку на встановлений ним факт скоєння цієї особою кримінального правопорушення в період пробації.

64. У цій правовій ситуації, мотиви, наведені в рішенні апеляційного суду, не обмежувалися оцінкою особи заявника або характеристикою «підозри» в тому, що заявник під час випробувального терміну скоїв кримінальне правопорушення.

65. На думку Суду, апеляційний суд, засідаючи як інстанція, що здійснює нагляд за виконанням покарань, узяв на себе роль Гамбурзького окружного суду — суду належної юрисдикції для ухвалення рішень у першій інстанції — і недвозначно заявив про те, що заявник є винуватим у скоєнні кримінального правопорушення. Це засвідчують чіткі формулюванням його «упевненості» в тому, що заявник вчинив шахрайство... Цей висновок підкріплюється тією обставиною, що апеляційний суд постановив вислухати свідчення відповідно до статті 308 Кримінально-процесуального кодексу, а в своєму рішенні дав суттєву і детальну оцінки доказової сили цих свідчень ...

69. Суд, за таких обставин, вважає, що мотивувальна частина рішення Гамбурзького апеляційного суду від 14 жовтня 1996 року порушила презумпцію невинуватості, яка є характерною рисою умов справедливого судового розгляду.

«Геерінґс проти Нідерландів» (Geerings v Netherlands), 30810/03, 1 березня 2007 року.

43. ... Після того, як вина обвинувачуваного в скоєнні такого правопорушення належним чином доведена, пункт 2 статті 6 застосовувати в зв’язку з твердженнями щодо особи обвинуваченого і його поведінки, які є частиною процедури призначення покарання, не можна, якщо лише характер і ступінь таких звинувачень не дорівнює висуненню нового «обвинувачення» за автономним змістом цього поняття в Конвенції...

44. Суд у низці справ готовий розцінювати конфіскаційне провадження, що здійснюватиме внаслідок засудження, як таке, що становить частину процедури призначення покарання і, отже, виходить за межі застосування пункту 2 статті 6 (див., зокрема, «Філліпс» (Phillips) ... і «ван Офферен проти Нідерландів» (Van Offeren v. the Netherlands) (ухв.), № 19581/04.). Спільними для цих справ рисами є те, що заявника засуджено за правопорушення в сфері обігу наркотиків; що його і далі підозрювали у скоєнні додаткових правопорушень, пов’язаних із наркотиками; що йому очевидно належало майно, джерело походження якого не могло бути встановлене, і що це майно, як можна було обґрунтовано припускати, було набуте в результаті протиправної діяльності, а також те, що заявник не надав задовільного альтернативного пояснення.

45. Ця справа має додаткові характеристики, що відрізняють її від справ «Філліпс» і «Ван Офферен».

46. По-перше, апеляційний суд встановив, що заявник дістав неправомірну вигоду внаслідок відповідних злочинів, хоча в цій справі не доказано, що він мав якесь майно, джерело походження якого він не міг достатньо пояснити. Апеляційний суд дійшов такого висновку, гіпотетично екстраполюючи на основі суміші фактів і суджень, що містилися в поліційних звітах.

47. Суд вважає, що «конфіскація», яка є результатом засудження, або, якщо вживати той самий вислів, що й у Кримінальному кодексі Нідерландів, «позбавленням переваг, здобутих протиправним шляхом», є заходом (maatregel), який не годиться застосовувати до майна, щодо перебування якого в розпорядженні відповідної особи немає відомостей, а тим більше, якщо цей захід пов’язаний зі злочинним діянням, в учиненні якого особа фактично не була визнана винуватою. У разі, якщо не встановлено поза розумним сумнівом, що відповідна особа справді скоїла такий злочин, і якщо факт здобуття якоїсь переваги протиправним або іншим шляхом не може бути встановлений, то такий захід може бути обґрунтований лише наявністю презумпції винуватості. А це навряд чи можна вважати сумісним з пунктом 2 статті 6...

48. По-друге, на відміну від справи «Філіпс» і «Ван Офферен», оспорювана постанова стосувалася саме злочинів, щодо яких заявника насправді виправдано.

49. ... Пункт 2 статті 6 закріплює загальну норму, відповідно до якої після остаточного виправдання не припустимо вже навіть висловлювати підозри щодо невинуватості обвинуваченого.

50. У висновку апеляційного суду, втім, не просто висловлено підозри. Він дорівнює до визначення винуватості заявника, хоч заявникову вину й «не доведено в законному порядку»...

51. Отже, було порушення пункту 2 статті 6.

«Ґіссе проти Франції» (Guisset v France), 33933/96, 26 вересня 2000 року.

68. Суд зазначає, що в цій справі, попри виправдання заявника, у мотивувальній частині рішення суду в справах дисциплінарних проступків (у сфері бюджету і фінансів) від 12 квітня 1995 року прямо зазначено, що заявник «порушив Положення про доходи і витрати державного бюджету і підлягає покаранню, передбаченому статтею 5 Закону від 25 вересня 1948 року (зі змінами)». Суд у цьому зв’язку зазначає, що мотивувальна частина рішення становить єдине ціле з його резолютивною частиною і невіддільна від неї...

69. Отже, заявника визнано винним і таким, на кого належить накласти штраф. Окрім того, суд у справах дисциплінарних проступків (у сфері бюджету і фінансів) у прямій формі відхилив всі його скарги посиланням на Конвенцію. Відповідно, те, що його зрештою звільнили від покарання, якому він підлягав, не можна, зважаючи на обставини, в яких скоєно правопорушення, розглядати як засіб виправлення стверджуваного порушення.

70. Отже, з урахуванням як мотивувальної, так і резолютивної частини рішення Суду у справах дисциплінарних проступків (у бюджетно-фінансовій сфері) від 12 квітня 1995 року, Суд робить висновок, що заявник не втрачає статусу «потерпілого» за змістом статті 34 Конвенції...

«Вассиліос Ставропулос проти Греції» (Vassilios Stavropoulos v Greece), 35522/04, 27 вересня 2007 року.