Європейська конвенція з прав людини та кримінальний процес - Джеремі Макбрайд

38. ... Відповідно до прецедентної практики Європейського суду, якщо рішення про виправдання набуло остаточного характеру — навіть коли йдеться про виправдання на користь сумніву відповідно до пункту 2 статті 6 — висловлення сумніву щодо вини, в тому числі й того сумніву, який містяться в мотивах виправдовувального вироку, не є сумісним з презумпцією невинуватості...

39. Суд вважає, що згідно з принципом «in dubio pro reo» (в разі сумніву — на користь обвинувачуваного), який є окремим формулюванням принципу презумпції невинуватості, не повинно бути жодної якісної розбіжності між припиненням слідства чи судового розгляду через брак доказів та припиненням слідства чи судового розгляду в результаті визнання безсумнівної невинуватості особи. Справді, виправдовувальні вироки не розрізняються на підставі мотивів, які ухвалює суддя в кримінальній справі. Навпаки, в контексті пункту 2 статті 6 Конвенції резолютивну частину виправдовувального вироку ухвали має поважати будь-який інший орган, який прямо чи опосередковано висловлюється щодо кримінальної відповідальності заявника.

40. В цій справі Суд зауважує, що судові інстанції адміністративної юрисдикції відверто та без жодного застереження з метою виправдати власний висновок про те, що помилка заявника була умисною, наголошували на тому факті, що заявника виправдано на користь сумніву. Як і державна рада, так і адміністративний апеляційний суд вжили терміни, які виходили за межі адміністративного спору та не залишали жодного сумніву щодо передбачуваних намірів заявника не вносити до своєї декларації всі об’єкти нерухомості, якими він володів. З огляду на викладене вище, доводи державної ради та адміністративного апеляційного суду не узгоджувались із дотриманням принципу невинуватості.

41. Отже, порушено пункт 2 статті 6 Конвенції.

«Асанідзе проти Грузії» (Assanidze v Georgia) [GC], 71503/01, 8 квітня 2004 року.

172. У цій справі державні органи Аджарії тримали заявника під вартою для цілей, зазначених у пункті 1(c) статті 5, з 11 грудня 1999 року — дня, коли його обвинувачено у вчиненні злочину в новому кримінальному провадженні ... Однак це провадження закінчилося тим, що 29 січня 2001 року його виправдав і розпорядився негайно звільнити Верховний суд Грузії ... Відтоді заявник залишався під вартою, попри те, що розгляду його справи не поновили і не видано жодного наказу щодо подовження строку ув’язнення. Отже, з 29 січня 2001 року не було передбаченої законом чи судом підстави для тримання заявника під вартою, і, тому, воно не може бути виправдане жодним із підпунктів пункту 1 статті 5 Конвенції...

174. Як видно з матеріалів справи, центральні державні органи неодноразово вказували на брак підстав для тримання заявника під вартою. Центральні судові та адміністративні органи прямо заявляли аджарській владі, що позбавлення заявника свободи є свавільним актом за національним законодавством та статтею 5 Конвенції. Однак їхні численні нагадування та телефонування з вимогою звільнити заявника залишалися без відповіді...

175. Суд вважає, що тримання особи під вартою упродовж невизначеного і непередбачуваного періоду — тим паче, якщо таке тримання не ґрунтується на конкретному положенні закону або судовому рішенні, — є несумісним із принципом правової визначеності ... та свавільним і суперечить основоположним принципам верховенства права.

176. Отже, оскільки з 29 січня 2001 року заявника утримували під вартою свавільно, Суд визнає порушення пункту 1 статті 5 Конвенції.

«Рінґвольд проти Норвегії» (Ringvold v Norway), 34964/97, 11 лютого 2003 року.

38. ... Той факт, що акт, який може бути підставою для внесення позову про відшкодування збитків до законодавства про делікти, так само охоплюється суттєвими елементи складу кримінального правопорушення, не може, попри його тяжкість, давати достатні підстави для того, щоб вважати особу, що ніби відповідальна за діяння, розглядуване в зв’язку з справою про делікт, такою, якій «висунуте кримінальне обвинувачення». Так само не дає підстав для такої кваліфікації і той факт, що для встановлення цивільно-правових наслідків такого діяння використовують докази, прийняті в межах розгляду кримінальної справи...

... в той час як звільнення від кримінальної відповідальності треба враховувати в розгляді позову про відшкодування, це не має унеможливлювати встановлення цивільно-правового зобов’язання за виплату відшкодування збитків, що випливає з тих самих фактів, на основі менш суворих критеріїв доведеності.

У цій справі спірна ухвала національного органу про відшкодування збитків, яка була постановлена в окремому від виправдувального вироку рішенні, не стверджує ні прямо, ні по суті, що для притягнення заявника до кримінальної відповідальності за обвинуваченнями, які з нього зняли в виправдувальному вироку, були виконані всі умови... Подальший розгляд цивільного позову не був несумісним з цим виправдувальним вироком і не «скасовував» його.

39. Крім того, мета визначення цивільної відповідальності за виплату відшкодування, на відміну від притягнення до кримінальної відповідальності, насамперед полягала в компенсації шкоди і страждань, завданих потерпілій особі. Суму відшкодування — 75000 норвезьких крон — можна було вважати обґрунтованою, з огляду на заподіяну шкоду. Здається очевидним, що ні ціль присудженого відшкодування, ні його розмір не надавав цьому заходові характеру кримінального покарання за змістом пункту 2 статті 6.

40. Виходячи з цього, Суд не вважає, що позов про відшкодування збитків становив висунення заявникові нового «кримінального обвинувачення» після його виправдання.

41. ... Суд повторює, що результат провадження в кримінальній справі не був вирішальним для розв’язання питання про відшкодування. У цій справі ситуація була протилежною: попри виправдання заявника, була юридично реальна можливість для присудження компенсації. Попри висновок, досягнутий у рамках кримінальної справи проти заявника, справа про відшкодування, отже, не була