Офіцерський корпус Армії Української Народної Республіки (1917—1921) - Ярослав Юрійович Тінченко

ЦДАВОУ. — Ф. 1075. — Оп. 2. — Стр. 37. — С. 201–204.

(1887-15.07.1962) — старшина Дієвої армії УНР.

Походив із козаків Всевеликого Війська Донського. Закінчив Донський кадетський корпус, Михайлівське артилерійське училище, Імператорську Миколаївську військову академію за 1-м розрядом (1915). У 1917 р. — старший ад'ютант відділу генерал-квартирмейстерства штабу 1-ї армії. Останнє звання у російській армії — капітан.

З 01.04.1918 р. — помічник начальника частини по службі та навчанню військ Генерального штабу Української Держави. Під час Гетьманату був підвищений до звання військового старшини. У січні—травні 1919 р. — завуч Київської інженерної школи, у складі якої 16.05.1919 р. потрапив у Луцьку до польського полону. Станом на вересень 1919 р. — штаб-старшина для доручень Головного управління Генерального штабу Дієвої армії УНР.

Восени 1919 р. перейшов на бік білих. З 28.11.1919 р. — на службі у Збройних Силах Півдня Росії: начальник штабу 6-ї Донської пластунської бригади, з 25.03.1920 р. — у резерві Донського корпусу ЗСПР.

З 1923 р. — на еміграції в Югославії. Був головою суду честі 4-го відділу Російського Загальновійськового Союзу.

З 25.10.1941 р. — ад'ютант, а з 04.01.1942 р. — командир 2-го полку Російського корпусу, сформованого німцями на Балканах.

Після закінчення війни емігрував до США. Помер та похований у Ново-Дівеєвському Успенському монастирі, штат Нью-Йорк.

ЦДАВОУ. - ф. 1075. — Оп. 2. — Спр. 37. — С. 201–204; Ф. 1078. — Оп. 2. — Спр. 37, загальний список старшин Генштабу складений 21.11.1918. — С. 51-зв. — 52; Зварич І. Київська інженерна юнацька школа//За Державність. — Торонто. — 1964. — Ч. 10. — С. 91— 107; Незабытые могилы. — Москва — 2004. — Т. 4. — С. 511; Русский Корпус на Балканах во время II Великой войны, 1941–1945. — СПб. — 1999. — С. 413.

(12.02.1882-9.07.1920) — генерал-хорунжий Армії УНР (посмертно).

Народився у Києві, походив із дворянської родини Полтавської губернії. Закінчив два класи Полтавської духовної семінарії, Чугуївське піхотне юнкерське училище (1905), вийшов підпоручиком до 198-го піхотного резервового Олександро-Невського полку (Санкт-Петербург). Незабаром перевівся до 197-го піхотного Лісного полку. Закінчив Імператорську Миколаївську військову академію за 1-м розрядом (1912). Брав участь у Першій світовій війні: з липня 1914 р. — молодший ад'ютант мобілізаційного відділу штабу військ Гвардії та Петроградської військової округи. З 11.11.1914 р. — старший ад'ютант та в. о. начальника штабу 12-ї Сибірської стрілецької дивізії. У 1915 р. — старший ад'ютант штабу 1-ї Фінляндської стрілецької дивізії. Нагороджений Георгіївською зброєю (10.11.1915, за бій 14–16.01.1915). З грудня 1915 р. — старший ад'ютант штабу 105-ї піхотної дивізії. З червня 1916 р — штаб-старшина для доручень штабу 32-го армійського корпусу. З вересня 1916 р. начальник зв'язку штабу 11-ї армії. З березня 1917 р. — начальник штабу 105-ї дивізії. З вересня 1917 р. — начальник штабу 1-ї Турке станської стрілецької дивізії. Останнє звання у російській армії — підполковник.

Мєшківський Євген, фото 1918 року (За Державність. — Варшава. — 1936. — Ч. 6)

З 10.03.1918 р. — начальник оперативного відділу Генерального штабу УНР, згодом — Української Держави. За часів Гетьманату був підвищений до звання полковника. Після початку протигетьманського повстання виїхав з відрядженням до Одеси, по дорозі був схоплений повстанцями. Звільнений за особистим розпорядженням С. Петлюри. З 10.12.1918 р. — ' начальник штабу Української Галицької армії. З 26.02.1919 р. — начальник штабу Південно-Східної групи (згодом — Східного фронту) Дієвої армії УНР. У травні—липні 1919 р. — військовий представник УНР у Румунії. З 22.07.1919 р. — начальник штабу Волинської групи Дієвої армії УНР. З 20.11.1919 р. — начальник штабу Дієвої армії УНР. На початку грудня 1919 р. захворів на тиф, 06.12.1919 р. був евакуйований до шпиталю у Рівному, на той час — польську територію. З лютого 19.04.1920 р. — начальник мобілізаційної управи Генерального штабу УНР. З травня 1920 р. — начальник 1-го генерал-квартирмейстерства Генерального штабу УНР. 05.07.1920 р. був смертельно поранений у бою під Чорним Островом. 09.07.1921 р. був посмертно підвищений до звання генерала-хорунжого.

Миколаєнко Іван, фото 20-х років (надано для публікації істориком Сергієм Білоконем)

Героїчний бій під Чорним Островом — Торонто. — 1961; ЦДАВОУ. — Ф. 1075. — Оп. 2. — Спр. 467. — С 141; ЦДАВОУ. — Ф. 1078. — Оп. 2. — Спр. 37, загальний список старшин Генштабу складений 21.11.1918. — С. 47-зв. — 48; Список Генеральною штаба на 1914. — СПб. — 1914. — С. 649; Список Генерального штаба 1917. — Петроград. — 1917. — С. 131; Єрошевич П. З боротьби українського народу за свою незалежність// За Державність. — Варшава. — 1939. — № 9. — С. 41, 43, 44; Ключенко О. Генеральна Булава уГА//Літопис Червоної Калини. — Львів. — 1931. — Ч. 4. — С. 5—10; Ключенко О. Генералітет УГА//Літопис Червоної Калини. — Львів. — 1931. — Ч. 10. — С. 4–7; Омелянович-Павленко М. Спогади українського командарма. — Київ. — 2002; Капустянський М. Похід українських армій на Київ — Одесу в 1919 році; Маланюк Є. Уривки зі спогадів. — Київ. — 2004. — С. 61, 82, 133, 224, 240, 291–307; Зубенко І. Наші лицарі й мученики. — Ка-' ліні — 1923. — Ч. 2. — С. 15–16.

(2406.1895-2.11.1974) — підполковник Армії УНР.

Народився у Маріупольському повіті Катеринославської губернії. Закінчив Катеринославське реальне училище (1913), навчався у Катеринославському гірничому інституті, закінчив Чугуївське військове училище (1915). З липня 1915 р. перебував на фронті: молодший офіцер 133-го піхотного Феодосійського полку. Закінчив Оранієнбаумську кулеметну школу. Останнє звання у російській армії — штабс-капітан.

З жовтня 1917 р. — командир сотні у Катеринославському Гайдамацькому Курені військ Центральної Ради. У січні 1918 р. брав участь у вуличних боях у Катеринославі проти більшовиків. У 1918 р. закінчив Інструкторську школу старшин, був призначений до складу 11-ї пішої кадрової дивізії (Лубни), де завідував всіма кулеметними командами. З жовтня 1918 р. — ад'ютант отамана Катеринославського Коша Українського Козацтва М. Омеляновича-Павленка. З листопада 1918 р. — командир Катеринославської сотні Вільного Козацтва, на чолі якої незабаром влився до Катеринославського полку Січових стрільців під командуванням Самокіша. Командував куренем у цьому полку. У березні—квітні 1919 р. хворів