Історія без міфів. Бесіди з історії української державності - Раїса Петрівна Іванченко
Нова більшовицька система провадила величезну терористичну війну з українським народом. Досвід у неї вже був: згадаймо, Ленін ще в березні 1922 р., коли в Україні лютував голод, писав у листі до Молотова і до всіх членів Політбюро (цей лист був опублікований лише 1990 року: “Саме тепер і тільки тепер, коли в голодних місцевостях їдять людей і на дорогах валяються сотні, коли не тисячі трупів, ми можемо (і тому повинні) провести вилучення церковних цінностей із найменшою і тому найнещаднішою енергією, не зупиняючись перед придушенням будь–якого опору”.
Плануючи провести нараду всіх представників каральних органів, Ленін у ті часи піднесено закликав до нещадності: “На цій нараді провести таємне рішення з’їзду про те, що вилучення цінностей… має бути проведене з нещадною рішучістю і в найкоротший строк. Чим більшу кількість представників реакційної буржуазії і реакційного духовенства нам удасться з цього приводу розстріляти, тим краще. Слід саме тепер (в час голодомору. — Авт.) провчити цю публіку так, щоб на кілька десятків років ні про який опір вони не сміли й думати. Ленін”. Однодумець і сподвижник Леніна Бухарін у своїй книжці “Экономика переходного периода” заявляв, що “пролетарское принуждение во всех своих формах, начиная от расстрела и кончая трудовой повинностью является, методом выработки коммунистического человечества.” Прочитавши цю книжку у 1920 р., Ленін зробив таку помітку: “Именно!.. очень хорошо: Вот эта глава превосходна”.
Таким чином, вождь більшовизму винайшов голод і терор як засіб каральної акції проти народу, щоб він десятки років не міг і думати про опір. Про те, як цей ленінський засіб діяв тоді в Україні, свідчила велика кількість повстань в Україні. Але Сталін і його партія перетворили голод і терор в засади державної політики.
В одному з листів Сталіна до Молотова ми зустрічаємо той–таки відомий стиль “вождя”: “… по валовому збору зернових на 31 рік треба взяти 698 млн центнерів. Не менше… ”
У серпні 1932 р. Сталін власноручно написав “Закон про охорону соціалістичної власності”, за яким вводилася найвища міра покарання з конфіскацією всього майна. Саме цей закон народ прозвав “законом про п’ять колосків”. Засвідчити свою вірність цій позиції з усіх сил намагалися і “вірні ленінці”, що керували Україною, Чубар, Косіор, Петровський, Постишев, українські лідери 20–х років — Скрипник, Любченко, яких потім звинуватили в українському націоналістичному ухилі…
У них не вистачило мужності відстояти свою позицію і перейти на бік свого народу, вони обрали той шлях, який нав’язав їм центр: бути катами свого народу, виконуючи його сатанинські вимоги, смисл яких вони розуміли й самі…
Крім того, в 30–х роках сотні тисяч українських хліборобів було ув’язнено, кинуто в концтабори, використано як робочу худобу на будівництві каналів, золотих копальнях Сибіру. Голодна смерть знищила українську інтелігенцію на селі, його духовну культуру, викорінила давні традиції селянства — взаємоповаги і взаємодопомоги. За підрахунками сучасних дослідників (а всі записи про смертність були знищені разом із статистами в часи репресій 30–х років) в Україні померло від голоду до 10 млн осіб. Американець Адам Товдул, знайомий із Скрипником, після подорожі по Україні в газеті “Нью–Йорк Амерікен” писав, що голова ДПУ Балицький повідомив Скрипнику, що 1933 року від голоду загинуло 8–9 млн осіб, і цю цифру доповіли Сталіну. В окремих регіонах в українських селах вимирало від 25 до 70 відсотків усього населення. Колективізація у такий спосіб була успішно проведена по всій радянській Україні. Голодних селян, які залишилися живими після голодомору, загнали в колгоспи — колективні господарства, не дали їм паспортів і фактично прикріпили до землі. Вони не мали права за своїм бажанням будь–куди виїхати.
Так звана колективізація в аграрному секторі відкинула наше село в епоху феодально–поміщицького кріпосництва, насадивши в такий спосіб оту селянську “общину”, яка, за теорією ще російських утопічних теоретиків, мала стати основою побудови соціалізму, проти чого гостро виступив ще в XIX ст. Михайло Драгоманов.
Варто уваги ще й таке порівняння: у Білорусії, яку в 30–х роках також охопили репресії, населення збільшилося на 11,5 відсотка, в Україні ж — приріст населення зменшився на 9,9 відсотка…
Це була перемога сатани. І сатанинською радістю віє від слів одного з найактивніших учасників цього геноциду, особистого представника Сталіна з колективізації в Україні Менделя Хатаєвича, який сказав: “Між селянами і нашою владою точиться жорстока боротьба. Ця боротьба на смерть. Цей рік став випробуванням нашої сили та їхньої витривалості. Голод довів їм, хто тут господар. Він коштував мільйони життів, але
