Історія без міфів. Бесіди з історії української державності - Раїса Петрівна Іванченко

скрізь заявляли, що “в нас забрали геть усе, як вимели”. Чубар називав причиною голоду колгоспну гігантоманію, нереальність планів, загибель або втечу молодого працездатного населення з України. Виступи українських лідерів насторожили представників центру — Молотова і Кагановича, які виступили на конференції з погрозами — адже українські комуністи стояли на інших позиціях, аніж центр. Висновок посланців Москви був такий: “Не буде жодних поступок і хитань у питанні про виконання прийнятних партією та радянською владою завдань”. Українські партійні лідери постали перед вибором: або загинути, або перетворитись у сліпих і жорстоких лакеїв і стати катами свого народу… Після чого був невдовзі виданий знаменитий “закон про п’ять колосків”, за яким хапали тих, хто брав колоски на пожнивному полі чи висловлював якось протест ув’язнювали на кілька років або карали на смерть.

А в цей час у розпал голоду — у січні 1933 р. — Сталін заявив із трибуни об’єднаного пленуму ЦКК і ЦК ВКП(б): “Ми, безперечно, досягли того, що матеріальне становище робітників і селян поліпшується у нас з року в рік”. А щоб ніхто не осмілився заперечити цієї тези вождя, він додав: “У цьому можуть сумніватися хіба тільки запеклі вороги радянської влади”.

Розсекречені нині документи підтверджують, що більшовицький центр вів цілеспрямовану, таємно оголошену війну з українським народом методом голоду, тобто, свідомо проводив винищення населення за національною ознакою, створюючи погибельні умови життя, які були розраховані на повне фізичне знищення українського селянства. Сучасні підрахунки смертності від голоду в період піку голодомору дають таку картину: за 1 хвилину в Україні вмирало 250 осіб, за 1 годину — 1,5 тис., за день — 35 тис… Сучасні дослідження вивели на світ інформацію і про причетність до цього геноциду вищого партійного керівництва на чолі зі Сталіним, Молотовим, Кагановичем, Постишевим, Балицьким (голова ДПУ, який був уособленням найлютіших розправ над голодуючим селом) та інших соратників вождя. Коли в березні 1933 р. в Україну секретарем ЦК був призначений Павло Постишев, Сталін сказав йому в присутності першого секретаря ЦК КП(б)У С. Косіора та керівника Державного політичного управління Балицького, а також Молотова, Калініна, Кагановича, Ягоди: “Ты, Паша, назначен туда в роли ГЛАВГОЛА (“главнокомандуюший голодом”. — Авт.) и этим оружием сделаешь больше, чем Семен (Будьонний. — Авт.) несколькими конными армиями. Стасик (Косіор. — Авт.) немного растерялся, а у тебя рука железная, на тех слизняков (Чубар, Петровський. — Авт.) не обращайте внимання”. Разом із П. Постишевим в Україну прибув із Москви новопризначений комісар державної безпеки, начальник ДПУ Балицький та ціла армія таємних агентів, які входили в усі структури українських партійних організацій і були інформаторами і наглядачами над українськими партійними кадрами.

Згодом Постишев повідомив, що на таку роботу було кинуто 1310 “товаришів”. Крім того, було створено 643 політвідділи МТС, 203 політвідділи радгоспів, у яких працювало 3000 присланих довіренців Москви. У колгоспи було спрямовано 10 тис. отих партійців, з яких 3 тис. стали головами колгоспів, секретарями партійних осередків тощо і які забезпечували виконання доручення партії щодо знищення українського селянства. Фактично українське керівництво було підпорядковане російському центру і його ставленику в Україні Постишеву, головному виконавцеві організації голоду і головному інспекторові у справі переселення з Росії сотень тисяч людей — етнічних росіян — у спустошені від голоду українські райони. Про таке масове переселення саме в цей час на українські землі росіян свідчать і архівні документи, які тепер нелегко здобути. Ось один з них під грифом “секретно”, надрукований у газеті “Самостійна Україна” № 32–33 у вересні 1998 р., який повідомив інформацію Всесоюзного переселенського комітету при Раднаркомі СРСР про прибуття в Україну 329 ешелонів за 1933 р. з росіянами. Це були переселення з Горьківської та Іванівської областей, західних та центрально–чорноземних областей Росії, яких нараховувалось близько 200 тис. і які розселились у “звільнених” від українців українських селах, де вимерло найбільше людей. Один із документів свідчить:

Документ № 403

СООБЩЕНИЕ

Всесоюзного переселенческого комитета при Совнаркоме СССР о переселений на Украину с других территорий страны.

29 декабря 1933 года.

Срочно. Секретно.

Нач. ГУЛАГу ОГПУ тов. Берману

ВПК при СНК СССР при сем препровождает оперсводку № 38 о переселении на Украину по состоянию на 28 декабря с. г. Одновременно ВПК при СНК СССР сообщает, что преподанный план переселення выполнен на 104,76 %. Всего переселено 21856 колхозных хозяйств, 117149 человек, 14879 лошадей й 38705 голов разного скота (в число последних входят телки, свиньи и овцы).

Приложение по тексту

Секретно

1. На 28 декабря 1933 г., отправлено 329 эшелонов. 21856 хозяйств, 117149 членов семей, 14879 лошадей, 21896 коров й 38702 голов разного скота.

2. План перевозок колхозников на Украину окончен и выполнен на 104,7 %.

(Зам. Председателя ВПК при СНК СССР Рудь

(ПДАНГ СРСР. — Ф. 3675. — Оп. І. — Спр. 33. — Арк. 56. — Ориг.)

Українським керівникам відводилася роль