Європейська конвенція з прав людини та кримінальний процес - Джеремі Макбрайд

«Доменчіні проти Італії» (Domenichini v Italy), 15943/90,15 листопада 1996 року.

37. Пан Доменчіні ... заявив, що після отримання повідомлення про відхилення його апеляційної скарги на рішення судді, відповідального за виконання вироків, від 16 вересня 1988 року він подав скаргу з питань права (9 листопада 1988 року), а потім написав своєму адвокатові, який мав подати підстави для цієї скарги впродовж установлених законом десяти днів. Цей лист у в'язниці перехоплено, прочитано і переслано панові Піскопо після того, як минуло десять днів...

39. ... Що стосується затримки з пересиланням відповідного листа панові Піскопо... Суд вважає, що, попри прогнозований результат провадження..., контроль змісту листа порушив права пана Доменчіні на захист. Його адвокат подав виклад підстав для апеляції вже по закінченні встановленого десятиденного періоду.

Отже порушено підпункт (b) пункту 3 статті 6...

«Дзаґарія проти Італії» (Zagaria v Italy), 58295/00, 27 листопада 2007 року.

32. Суд передовсім зауважує, що в цій справі оскаржуване втручання не мало жодних правових підстав, навіть навпаки, стаття 146 bis положень про виконання КПК передбачає, що «захисник або особа, яка його заміщає, що є присутніми в залі засідань, та обвинувачений можуть конфіденційно проводити консультації з використанням пристосованих для цього технічних засобів»... Підслухавши телефонну розмову заявника зі своїм адвокатом наглядач тим самим порушив правило конфіденційності, якого вимагає це положення. Жодного прийнятного виправдання такої поведінки уряд не представив, а обмежився посиланням на «ненавмисне підслуховування»...

33. В тому, що стосується впливу, спричиненого зазначеним фактом, то Суд зауважує, що розмова, про яку йдеться, була під час слухання справи в судді присяжних Санта Марія Капуя Ветере. Адвокат заявника перебував в залі засідань, тоді як заявник спостерігав за слуханнями в режимі відеоконференції з місця, де він перебував в ув’язненні. На думку Суду, можливість для обвинуваченого давати конфіденційні вказівки своєму адвокатові в момент, коли відбувалось обговорення його справи і в суддів з’являлись докази, є основним елементом змагального процесу.

34. Правдою є те, що перехоплена розмова стосовно надсилання факсу та протесту з приводу особистих обшуків ... не видається такою, що має прямий стосунок до обґрунтування обвинувачень або стратегії захисту. Також необхідно врахувати той факт, що заявник та його адвокат, як видається, дізналися про оскаржуване підслуховування, яке сталося 15 квітня 1999 року, лише через 10 місяців після цього — 7 березня 2000 року... Уряд справедливо на цьому наголошує...

35. ... Слід зауважити, що в березні 2000 року процедура № 8/98 R.G. ще не була завершена в суді першої інстанції і що інші слухання відбувались в суді присяжних Санта Марія Капуя Ветере та в апеляційній інстанції, в якій розгляд справи завершився лише в січні 2002 року. Процедура ж № 9/98 R.G. не була завершена в суді першої інстанції навіть 29 квітня 2005 року. Враховуючи слабке реагування держави стосовно наглядача, що порушив обов’язок дотримуватись конфіденційності, і яка скористалася класифікацією кримінальних обвинувачень та не провела дисциплінарного переслідування. ніщо не гарантувало заявникові, що подібний інцидент не зможе повторитись. Відтак, він міг підставно побоюватись, що інші розмови можуть бути підслухані, що могло дати йому підстави вагатись перед тим, як порушити питання, що могли мати значення для його обвинувачення...

36. Як наслідок цього, Суд ухвалює рішення, що підслуховування телефонних розмов заявника з його адвокатом 15 квітня 1999 року порушило його право ефективно користуватись правом на захист. Відповідно, був порушений підпункт с) пункту 3 статті 6 Конвенції в поєднанні з пунктом 1 статті 6.

«Моїсєєв проти Росії» (Moiseyev v Russia), 62936/00, 9 жовтня 2008 року.

208. Крім необхідності домагатися дозволу на відвідування, адвокати заявника й сам заявник повинні були діставати спеціальний дозвіл від адміністрації слідчого ізолятора на передання будь-яких документів, які хотіли передати один одному. До передання з документами знайомилася адміністрація...

210. Суд відзначає, що стаття 20 Закону «Про тримання під вартою», що служила, як видно, правовою підставою для вивчення документів, якими обмінювалися заявник і його адвокати, передбачає цензуру всієї кореспонденції осіб, що перебувають під вартою в цілому, не роблячи винятку для привілейованої кореспонденції, як-от з адвокатом. Суд повторює в цьому зв’язку, що кореспонденція з адвокатами, незалежно від її мети, завжди є привілейованою й що читання листів ув’язненого, які він направляє адвокатові або надходять від останнього, дозволена у виняткових випадках, коли в органів влади є розумні підстави вважати, що цим привілеєм зловживають у тому розумінні, що отримання листа загрожує режимові пенітенціарної установи, безпеці інших або має який-небудь інший кримінальний характер.

211. Як відзначено вище, слідчий ізолятор «Лефортово» перебував у віданні того ж органа, який вів справу заявника. Отже, практика ознайомлення з усіма документами, якими обмінювалися заявник і його захист, мала як наслідок те, що обвинувачення знало заздалегідь стратегію захисту, і ставила заявника в невигідне становище порівняно з його опонентом. Це кричуще порушення конфіденційності відносин між клієнтом і адвокатом не могло не завдати шкоди праву заявника на захист і великою мірою позбавляло правову допомогу її користі. Ніхто не стверджував, що огульне застосування такого заходу протягом усього розгляду кримінальної справи було обґрунтоване винятковими обставинами або попередніми зловживаннями привілеєм. Суд вважає, що вивчення документів, якими обмінювалися заявник і його адвокати, є непомірним і довільним зазіханням на права захисту.

212. Отже, Суд уважає, що практика ознайомлення обвинувачення з матеріалами захисту порушувала принцип рівності сторін і значною мірою послаблювала права захисту.